Лікар Айболить. Корній Чуковський. Частина 2. Пента і морські пірати

7. Знайшла!

Рибалки на скелі не було. Авва стрибнула з корабля на скелю і почала бігати по ній взад і вперед, обнюхуючи кожну щілину. І раптом вона голосно загавкала.

— Кинеделе! Ноп! — закричала вона.— Кинеделе! Ноп!

Собачою мовою це значить:

«Сюди, сюди! Лікарю, за мною, за мною!»

Лікар побіг за собакою. Поруч із скелею був невеличкий острівець. Авва помчалась туди. Лікар не відставав від неї ні на крок. Авва бігала взад і вперед і раптом шмигнула в якусь яму. В ямі було темно. Лікар спустився в яму і засвітив свій ліхтар. І що ж? В ямі, на голій землі, лежав якийсь рудий чоловік, страшенно худий та блідий.

Це був Пентин батько.

Лікар смикнув його за рукав і сказав:

— Вставайте, будь ласка. Ми вас так довго шукали! Ви нам дуже-дуже потрібні!

Чоловік подумав, що це пірат, стиснув кулаки і сказав:

— Іди геть від мене, розбійнику! Я захищатимусь до останньої краплі крові.

Але тут він побачив, яке добре у лікаря обличчя, і сказав:

— Я бачу, що ви не пірат. Дайте мені їсти. Я вмираю від голоду.

Лікар дав йому хліба й сиру. Чоловік попоїв і звівся на ноги.

— Як ви сюди потрапили?— спитав лікар.

— Мене кинули сюди лихі пірати, кровожерливі, жорстокі люди! Вони не дали мені ні їжі, ні питва. Вони забрали в мене мого сина і завезли невідомо куди. Чи не знаєте ви, де мій син?

— А як звуть вашого сина? — спитав лікар.

— Його звуть Пента,— відповів рибалка.

— Ходім зі мною,— сказав лікар і допоміг рибалці вибратися з ями.

Собака Авва побігла попереду.

Пента побачив з корабля, що до нього йде його батько, і кинувся назустріч рибалці:

— Знайшовся! Знайшовся! Ура!

Усі засміялися, зраділи, заплескали в долоні і заспівали:

— Честь тобі і слава,
Молодецька Авво!

Тільки Хро-Хро стояла осторонь сама і сумно зітхала.

— Пробач мені, Авво,— сказала вона,— за те, що я сміялася з тебе і називала тебе хвальком.

— Гаразд,— сказала Авва,— я пробачаю тобі. Але якщо ти ще раз образиш мене, я відкушу тобі хвоста.

Лікар одвіз рудого рибалку та його сина додому, в те село, де вони жили.

Коли корабель приставав до берега, лікар побачив, що на березі стоїть жінка. Це була Пентина мати, рибалчиха. Двадцять днів і ночей сиділа вона на березі і все вдивлялась у далечінь, в море: чи не їде додому її син? Чи не їде додому її чоловік?

Побачивши Пенту, вона кинулась до нього і почала його цілувати.

Вона цілувала Пенту, вона цілувала рудого рибалку, вона цілувала лікаря. Вона була така вдячна Авві, що схотіла поцілувати й її.

Але Авва втекла в кущі і пробуркотіла сердито:

— Які дурниці! Терпіти не можу цілуватись. Коли вже їй так хочеться, хай поцілує Хро-Хро.

Та Авва тільки прикидалася сердитою. Насправді вона теж була рада.

Ввечері лікар сказав:

— Ну, до побачення! Нам пора додому.

— Ні, ні,— закричала рибалчиха,— ви повинні залишитися в нас погостювати! Ми наловимо риби, напечемо пирогів і дамо Тягништовхаєві солодких пряників.

— Я з радістю зостався б ще на деньок,— сказав Тягништовхай, усміхаючись обома ротами.

— І я! — закричала Кіка.

— І я! — підхопила Бумба.

— От і добре! — сказав лікар.— В такому разі, і я разом з ними зостанусь у вас погостювати.

І він пішов з усіма своїми звірами в гості до рибалки й рибалчихи.