4. Орли
Але Пента весь час був засмучений. Навіть катання на Тягништовхаї не звеселило його. Нарешті він спитав лікаря:
— Як же ти розшукаєш мого батька?
— Я покличу орлів,— сказав лікар.— Орли мають зіркі очі, вони бачать далеко-далеко. Коли вони літають під хмарами, вони бачать кожну комашку, що лізе по землі. Я попрохаю їх оглянути всю землю, всі ліси, всі поля та гори, всі міста, всі села — хай скрізь шукають твого батька!
— Ах, який ти розумний!— сказав Пента.— Це ти чудово придумав. Клич тих орлів швидше!
Лікар покликав орлів, і орли прилетіли до нього:
— Добридень, лікарю! Що тобі треба?
— Летіть в усі кінці,— сказав лікар,— і знайдіть рудого рибалку з довгою рудою бородою.
— Добре,— сказали орли.— Для нашого любого лікаря ми зробимо все, що можливо. Ми полетимо високо-високо і оглянемо всю землю, всі ліси та поля, всі гори, міста та села і постараємось знайти твого рибалку.
І вони полетіли високо-високо над лісами, над полями, над горами. І кожен орел зірко вдивлявся, чи нема десь рудого рибалки з великою рудою бородою. На другий день орли прилетіли до лікаря і сказали:
— Ми оглянули всю землю, але ніде не знайшли рибалки. А коли вже ми не бачили його, значить, його й на землі нема!
5. Собака шукає рибалку
— Що ж нам робити? — спитала Кіка.— Рибалку треба знайти що б там не було: Пента дуже сумує без батька.
— Та як же його знайдеш! — сказав Тягништовхай.— Орли й ті не знайшли його. Значить, ніхто його не знайде.
— Неправда! — сказала Авва.— Орли, звичайно, розумні птахи і мають зіркі очі, але шукати людину уміє тільки собака. Якщо вам треба розшукати людину, попросіть собаку, і вона неодмінно розшукає її.
— Навіщо ж ти ображаєш орлів? — сказала Авві Хро-Хро.— Ти гадаєш, їм легко було за один день облетіти всю землю, оглянути всі гори, ліси та поля? Ти от байдики била, вилежувалась собі на пісочку, а вони працювали, шукали.
— Як ти смієш казати, що я байдикую? — розсердилась Авва.— Та чи знаєш ти, що коли я схочу, я за три дні розшукаю рибалку?
— Що ж, схоти! — сказала ХроХро.— Чому ж ти не схочеш? Схоти!..
Нічого ти не знайдеш, тільки вихваляєшся!
І Хро-Хро засміялася.
— Так я, по-твоєму, хвалько? — сердито вигукнула Авва.— Гаразд, побачимо!
І вона побігла до лікаря.
— Лікарю! — сказала вона.— Попроси Пенту, хай дасть тобі яку-небудь річ, що її тримав у руках його батько.
Лікар пішов до хлопчика і сказав:
— Чи нема в тебе будь-якої речі, яку тримав у руках твій батько?
— Ось,— відповів хлопчик і витяг з кишені велику червону носову хустку.
Собака підбігла до хустки і почала жадібно нюхати її.
— Пахтить табаком і оселедцем,— сказала вона.— Його батько палив люльку і їв хорошого голландського оселедця. Більш мені нічого не треба… Лікарю, скажи хлопчикові, що не мине й трьох днів, як я знайду йому батька. Я побіжу на ту високу гору і понюхаю, який тепер вітер.
— Але зараз темно,— сказав лікар.— Не можеш же ти шукати в темряві!
— Нічого,— сказала собака.— Я знаю його запах, і мені більш нічого не потрібно. Нюхати я можу і в темряві.
Собака збігла на високу гору.
— Сьогодні вітер з півночі,— сказала вона.— Понюхаймо, чим він пахне. Сніг… мокра шуба… ще одна мокра шуба… вовки… маленькі вовченята… дим від вогнища… береза…
— Невже ти справді чуєш стільки запахів в одному вітерці? — спитав лікар.
— Ну звичайно,— сказала Авва.— У кожної собаки чудовий ніс. Перше-ліпше щеня чує такі запахи, яких вам ніколи не почути.
І собака почала нюхати повітря знову. Довго вона не казала ні слова і нарешті мовила:
— Цегла… молода корова… бляшаний дах… маленькі грибочки в лісі… дорога… курява, курява і… і… і…
— Пряники? — спитав Тягништовхай.
— Ні, не пряники,— відповіла Авва.
— Горіхи? — спитала Кіка.
— Ні, не горіхи,— відповіла Авва.
— Яблука? — спитала Хро-Хро.
— Ні, не яблука,— відповіла Авва.— Не горіхи, не пряники і не яблука, а ялинові шишки… Значить, на півночі рибалки нема. Почекаймо, поки вітер подме з півдня.
— Я тобі не вірю,— сказала Хро-Хро.— Все ти вигадуєш. Ніяких ти запахів не чуєш, а просто базікаєш дурниці.
— Відчепись,— крикнула Авва,— а не то я тобі відкушу хвіст!
— Цитьте, цитьте! — сказав лікар Айболить.— Годі лаятись!.. Я бачу тепер, моя люба Авво, що в тебе й справді чудовий ніс. Почекаймо, поки зміниться вітер. А тепер пора додому. Поспішайте! Пента тремтить і плаче. Йому холодно. Він дуже хоче їсти. Треба його нагодувати. Ану, Тягништовхаю, підставляй свою спину. Пенто, сідай верхи і міцніше тримайся за роги. Авво і Кіко, за мною!