Лікар Айболить. Корній Чуковський. Частина 2. Пента і морські пірати

13. Старі друзі

Раптом на поверхні моря з’явилися акули — величезні, страшенні риби з гострими зубами, з широко розкритою пащею. Вони погналися за піратами і швидко проковтнули їх всіх до одного.

— Так їм і треба! — сказав лікар.— Адже вони грабували, катували, вбивали ні в чому не винних людей. От і поплатилися за свої злочини.

Довго плив лікар по бурхливому морю. І раптом він почув, що хтось гукає:

— Боен! Боен! Баравен! Бавен!

Звіриною мовою це значить:

«Лікарю, лікарю, зупини свій корабель!»

Лікар спустив паруси. Корабель зупинився, і всі побачили папугу Карудо. Вона бистро летіла понад морем.

— Карудо! Це ти? — вигукнув лікар.— Який я радий тебе бачити! Лети ж, лети сюди!

Карудо підлетіла до корабля, сіла на високу щоглу і крикнула:

— Поглянь-но, хто пливе за мною! Отам, біля самого горизонту, на заході!

Лікар подивився в море і побачив, що далеко-далеко по морю пливе Крокодил. А на спині в Крокодила сидить мавпа Чичи. Вона махає пальмовим листком і сміється.

Лікар одразу спрямував свій корабель назустріч Крокодилові й Чичи і спустив їм з корабля мотузку.

Вони видряпались по мотузці на палубу, кинулись до лікаря і почали цілувати його в губи, в щоки, в бороду, в очі.

— Як це ви опинилися серед моря? — спитав у них лікар.

Він був щасливий, що побачив своїх старих друзів.

— Ах, лікарю! — сказав Крокодил.— Нам так нудно було без тебе в нашій Африці! Ми скучили за Кікою, за Аввою, за Бумбою, за милою Хро-Хро! Нам так хотілося повернутися- в твій дім, де в шафі живуть білки, на канапі — їжак, а в комоді — зайчиха з зайчатками. Ми вирішили покинути Африку, перепливти всі моря, добратися до твого міста і поселитися в тебе на все життя.

— Будь ласка! — сказав лікар.— Я дуже радий.

— Ура! — вигукнула Бумба.

— Ура! — вигукнули всі звірі.

А потім вони побралися за руки і пустилися танцювати навколо щогли:

— Шита рита, тіка дріка!
Шивандаза, шивандик!
Ми тебе, наш любий лікар,
не покинемо повік!

Тільки мавпа Чичи сиділа осторонь і сумно зітхала.

— Що з тобою? — спитав Тягништовхай.

— Ой, я згадала про лиху Варвару! Вона знов ображатиме і мучитиме нас!

— Не бійся,— скрикнув Тягништовхай,— Варвари нема вже в нашому домі! Я кинув її в море, і вона живе тепер на безлюдному острові!

— На безлюдному острові?

— Так!

Всі зраділи — і Чичи, і Крокодил, і Карудо: Варвара живе на безлюдному острові!

— Хай живе Тягништовхай! — загукали вони і знову пустилися танцювати:

— Шивандари, шивандари,
фундуклей і дундуклей!
Краще буде без Варвари
для тварин і для людей!

Тягништовхай кивав їм двома головами, і обидва його роти усміхалися.

Корабель летів на всіх парусах, і надвечір качка Кіка, забравшись на високу щоглу, побачила рідні береги.

— Ми приїхали! — загукала вона.— Ще година, і ми будемо вдома!.. Та що це? Дивіться, дивіться! Все місто у вогні! Чи то бува не наш будинок горить? Ах, який жах! Яке нещастя!

Над містом стояла висока заграва.

— Скоріше до берега!— наказав лікар.— Ми повинні погасити це полум’я! Візьмемо відра і заллємо його водою!

Але тут на щоглу злетіла Карудо. Вона подивилася в підзорну трубу і раптом засміялася так голосно, що всі подивилися на неї здивовано.

— Вам не треба гасити це полум’я,— сказала вона і знову засміялася,— тому що це зовсім не пожежа.

— Що ж це таке? — спитав лікар Айболить.

— І-лю-мі-на-ція! — відповіла Карудо.

— А що це значить? — спитала Хро-Хро.— Я ніколи не чула такого дивного слова.

— Зараз дізнаєшся,— сказала папуга.— Зачекай ще десять хвилин.

За десять хвилин, коли корабель наблизився до берега, всі відразу зрозуміли, що таке ілюмінація. На всіх будинках і баштах, на прибережних скелях, на верхівках дерев — всюди світилися ліхтарики — червоні, зелені, жовті, а на березі палали великі вогнища, і яскраве полум’я від них здіймалося мало не до неба. Жінки, чоловіки й діти в святкових, гарних убраннях танцювали навколо цих вогнищ і співали веселих пісень.

Ледве тільки вони побачили, як до берега причалив корабель, що на ньому лікар Айболить повернувся з своєї мандрівки, вони заплескали в долоні, засміялися і всі як один кинулися вітати його.

— Хай живе лікар Айболить! — гукали вони.— Слава тобі, лікарю Айболить!

Лікар здивувався. Він не чекав такої зустрічі. Він гадав, що його зустрінуть тільки Таня й Ваня та ще хіба старий моряк Робінзон, а його зустрічає ціле місто з музикою, із смолоскипами, з веселими піснями! В чім справа? За що його шанують? Чому так святкують його повернення?

Він хотів сісти на Тягништовхая і поїхати до себе додому, але юрба підхопила його і понесла на руках — просто на широку Приморську площу, найкращу площу в місті.

З усіх вікон дивилися люди і кидали лікареві квіти. Лікар усміхався, уклонявся — і раптом він побачив, що до нього крізь юрбу пробираються Таня й Ваня.

Коли вони наблизилися до нього, він обняв їх, розцілував і запитав:

— Звідкіля ви дізналися, що я переміг Бармалея?

— Ми дізналися про це від Пенти,— відповіли Таня й Ваня.— Пента приїхав до нашого міста і розповів нам, що ти визволив його з страшного полону і врятував його батька від розбійників.

Тут тільки лікар побачив, що на пагорку, далеко-далеко, стоїть Пента і махає йому батьковою хусткою.

— Здрастуй, Пенто! — гукнув йому лікар, але в цю хвилину підійшов, усміхаючись, старий моряк Робінзон, міцно потиснув йому руку і сказав таким гучним голосом, що всі на площі почули його:

— Дорогий, любий Айболить! Ми такі вдячні тобі за те, що ти очистив усе море від лютих піратів, які захоплювали наші кораблі. Адже ж досі ми не насмілювалися вирушати в далеке плавання, бо нам загрожували пірати. А тепер море вільне, і наші кораблі у безпеці! Ми пишаємось, що в нашому місті живе такий хоробрий герой. Ми збудували для тебе чудовий корабель, і дозволь нам піднести його тобі в подарунок.

— Слава тобі, наш любий, наш безстрашний лікарю Айболить! — в один голос вигукнула юрба.— Спасибі, спасибі тобі!

Лікар уклонився юрбі і сказав:

— Дякую за ласкаву зустріч! Я щасливий, що ви любите мене. Але мені ніколи, ніколи, ніколи не пощастило б подолати морських піратів, якби мені не допомогли мої вірні друзі, мої звірі. Ось вони тут зі мною, і мені хочеться від усього серця привітати їх і висловити їм мою подяку за їх самовіддану дружбу!

— Ура!— загукала юрба.— Слава безстрашним Айболитьовим звірам!

Після цієї урочистої зустрічі лікар сів на Тягништовхая і в супроводі звірів попрямував до дверей свого будинку.

Ото зраділи йому зайчики, білочки, їжаки та кажани! Та не встиг він привітатися з ними, як з неба долинув шум. Лікар вибіг на ганок і побачив, що то летять журавлі. Вони підлетіли до його будинку і, ні слова не кажучи, подали йому великий кошик чудових плодів: у кошику були фініки, яблука, груші, банани, персики, виноград, апельсини!

Це тобі, лікарю, з Країни Мавп!

Лікар подякував їм, і вони зразу ж полетіли назад.

А за годину у лікаря в садку почався великий бенкет. На довгих лавах, за довгим столом, при світлі різноколірних ліхтариків, посідали всі Айболитьові друзі: і Таня, й Ваня, і Пента, й старий моряк Робінзон, і ластівка, і Хро-Хро, і Ними, і Кіка, й Карудо, й Бумба, і Тягништовхай, і Авва, і білки, і зайці, і їжаки, й кажани.

Лікар почастував їх медом, цукерками, пряниками, а також тими солодкими плодами, що їх надіслали йому з Країни Мавп.

Бенкет удався на славу. Всі жартували, сміялися й співали, а потім повставали з-за столу й пішли танцювати тут же в садку, при світлі різноколірних ліхтариків.

Раптом Пента помітив, що лікар перестав усміхатися, нахмурився і з заклопотаним виглядом побіг прожогом до себе в дім.

— Що трапилось? — спитав Пента.

Лікар нічого не відповів. Він узяв Пенту за руку і швидко збіг з ним по сходах. Біля самих дверей у передпокої сиділи й лежали хворі: ведмідь, покусаний скаженим вовком, чайка, поранена злими хлопчиськами, і маленьке кошлате оленятко, яке весь час стогнало, бо в нього була скарлатина. Його привіз до лікаря той самий кінь, що йому, якщо ви пригадуєте, лікар ще торік дав чудові великі окуляри.

— Подивись на цих звірів,— сказав лікар,— і ти зрозумієш, чому я так швидко покинув наше свято. Не можу я веселитися, коли в мене за стінкою мої улюблені звірі стогнуть і плачуть від болю!

Лікар швидким кроком пройшов у кабінет і негайно почав готувати ліки.

— Дозволь, я тобі допоможу! — сказав Пента.

— Будь ласка! — відгукнувся лікар.— Постав-но ведмедеві градусник і принеси до мене сюди в кабінет оленятко. Воно при смерті, його треба рятувати раніше від усіх!

Пента виявив себе добрим помічником. Не минуло й години, як лікар вилікував усіх хворих. Ледве тільки вони видужали, вони засміялися від щастя, сказали лікареві «чака» і кинулись його цілувати.

Лікар повів їх у садок, познайомив з іншими звірами, а потім гукнув: «Розступіться!» — і разом з мавпою Чичи почав танцювати веселу звірину «ткеллу», та так жваво та ловко, що навіть ведмідь, навіть кінь не витримали і пустилися танцювати разом з ним.

Поділіться з друзями:

Прокрутити вгору