На розжарені мечі. Володимир Ладижець
На розжарені мечіСонце хмару настромило,Бо хмарисько уночіГрадом вишеньку оббило. Шепчуть зламані гілки:— Нащо, нащо люті грози?Впали в трави ягідки,Мов біди червоні сльози… Втішу вишеньку тремтку,Хай вона не плаче.Взяв мотузочку тонку,Підв’яжу гілляччя. Маю тіста цілий жбанІз овечим лоєм,Прикладу його до ран —Швидко їх загою! Вся біда її минеДо морозів білих…Вишня слухала менеЙ вдячно, шелестіла.