На розжарені мечі. Володимир Ладижець

На розжарені мечі
Сонце хмару настромило,
Бо хмарисько уночі
Градом вишеньку оббило.

Шепчуть зламані гілки:
— Нащо, нащо люті грози?
Впали в трави ягідки,
Мов біди червоні сльози…

Втішу вишеньку тремтку,
Хай вона не плаче.
Взяв мотузочку тонку,
Підв’яжу гілляччя.

Маю тіста цілий жбан
Із овечим лоєм,
Прикладу його до ран —
Швидко їх загою!

Вся біда її мине
До морозів білих…
Вишня слухала мене
Й вдячно, шелестіла.

Поділіться з друзями:

  • Час читання:1 хв. читання