Вірші про українську вишиванку і вишитий рушник

Українська народна вишивка має свою давню історію. Цей факт підтверджують велика кількість археологічних знахідок, знайдених на території України, записи мандрівників, які відвідували багато століть тому ці землі, а також свідчення древніх літописців.

Вишивка — один з масових і найбільш улюблених видів народного мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюма, активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і неповторності. Вишиті вироби органічно увійшли до побуту людей, прикрасили сучасний інтер’єр.

Біле поле полотняне. Тамара Коломієць

Біле поле полотняне,
рівно ткане, чисто пране.
А по ньому голка ходить,
за собою нитку водить.

Покрутнеться так і сяк —
зацвіте червоний мак.
Зазирне і там і тут —
василечки зацвітуть.

Застрибає навпрошки —
зажовтіють колоски.
А як пройдеться поволі —
заряхтять листочки в полі.
Біле поле полотняне
рушником барвистим стане.

За матеріалами: Віра Науменко. Літературне читання. Українська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською мовою. Підручник для 2 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Київ, видавництво “Генеза”, 2012 рік, стор. 98.

Вишиванка. Володимир Даник

Вишивала мати сину
Празникову сорочину
Не хвилину, а годину не одну.
Вишивала для синочка,
Ох, сорочечку-сорочку,
Голка бігала-пливла по полотну.

Вишивала йому долю,
Вишивала вітер в полі,
Вишивала і надію, і любов.
Вишивала і дорогу –
То круту, а то розлогу,
Шаблі блиск і тихе цокання підков.

Вишивала сину щастя –
Хай воно йому удасться!
Вишивала щире серце молоде,
Вишивала карі очі,
Силует стрункий, дівочий,
Що в очах його калиною цвіте!

Вишивала-вишивала,
Ніби долю його знала,
То співучу, то солодку, то гірку.
На сорочці барви грають,
Ніби сонце серед гаю,
У життя стрімку зливаються ріку.

За матеріалами: Володимир Даник. «Українонько, доле моя…». Черкаси, видавництво «Інтроліга ТОР», 2018 р.

Вишиванка. Микола Сом

З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
Чорну та червоную нитку клала.
Ой та чорна ниточка — то страждання,
А червона ниточка — то кохання.
Тому чорна ниточка часто рвалась,
А червона ниточка легко слалась.
Як піду я ввечері на гулянку,
Подарую милому вишиванку.
Бери, мій соколику, і не сердься,
Будеш ти носить її коло серця.
З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
В тую вишиваночку душу вклала.

Вишиванка. Леся Храплива-Щур

За горою дуби червоніють,
Золотавіють осінню клени,
І розписує дивнії мрії
Срібна голка по білій пелені.

Сине небо на бризги розбилось
Об рвучкі Черемошеві води.
Що гуцулчине серце любило —
Зачарована голка виводить.

Простелилися гори зелені,
Розійшлися верхами смереки.
Вишиває по білій пелені —
Що осталося в мріях далеко.

За матеріалами: Леся Храплива, “Іскри”. Пластова бібліотека ч. 2. Обкладинку й заставки виконала ст. пл. Ніна Мудрик-Мриц. Клівленд, Огайо, США, Друкарня Я. Аскольда Ємця “БАТУРИН”, 1955, стор. 21.

Вишиванка.  Яна Яковенко

Рано-вранці, на світанку,
Вишиваю вишиванку.
У зеленім житі
Буду ворожити.
Попрошу у неба
Солов’їний щебет.
Попрошу у квітки
Чарівної нитки.
Тоненької, шовкової,
Нитки кольорової.
Полотном біленьким
Вишию рівненько
Голосну сопілочку
І вишневу гілочку,
Пташечку, калину,
Маму і дитину.
Вийся-вийся, голочко,
Вишиваю долечку.
Візерунок рясно –
Буде доля красна.

Вишита сорочка. Ганна Черінь

Вже Різдво! І сніг, і сміх!..
Місто вбране в сніжні шати.
Подарунки — всім від всіх.
Що ж Тобі подарувати?

Щоб дарунок той, хоч скромний,
Кращим був від пишних крамів,
Що розхвалють невтомно
Сентаклоси на рекламі.

Щось своє, безцінне треба!
То ж потайно, у куточку,
Все ховаючись від Тебе,
Вишивала я сорочку.

Раз, як Ти ввійшов нежданно,
Не впіймалась трохи-трохи!..
—    Що ти шиєш так старанно?
—    Так, собі, старі панчохи…

Це щось більше, ніж обнова,
В іншім міць мого дарунку:
Кожний хрестик — ніжне слово,
Що рядок — про Тебе думка…

Ой, чи встигну! Час так швидко
Лине!.. Як вгадати міру?!..
Вишивала я в три нитки:
Ясно-синю, чорну й сіру:

Сірі будні — дні робочі;
Часом смуток — чорна стяжка.
Ясно-сині глянуть очі —
І тоді стає не тяжко!

А Тобі хай ці чудесні
Візерунки дрібно-сині
Нагадають сині весни,
Ніжні співи солов’їні,

Хай нагадують для Тебе
Найщасливіші хвилини,
Сивий степ і синє небо
Золотої України!

За матеріалами: Ганна Черінь. “Чернозем”. Збірка поезій. США, Чікаго, 1962, стор. 160 – 161.

Два кольори. Дмитро Павличко

Як я малим збирався навеснi
Пiти у свiт незнаними шляхами,-
Сорочку мати вишила менi червоними i чорними,
Червоними i чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотнi, в душi моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.
Мене водило в безвiстi життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись, як мамине шиття,
Щасливi i сумнi мої, щасливi i сумнi мої дороги.
Менi вiйнула в очi сивина,
Та я нiчого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
I вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.

Мама своїй донечці.  Яна Яковенко

Мама своїй донечці
Льолю вишивала,
Вузлики на пам’ять
Донечці в’язала.

Розв’яжеться ниточка –
Наче рілля чорна.
Пізнає дитиночка
Прадідівські корені.

Розв’яжеться ниточка –
Червона кровинка –
Козацькі заграви
Побачить дитинка.

Носи, доню, льолечку
Без гонору й пихи,
Я сюди зашила
Слово проти лиха.

Носи, доню, льолечку,
Тримай прямо спину,
Бо тобі Вкраїноньку
Піднімать, дитино…

Більше віршів Яни Яковенко на сайті: http://www.bereginya-rodu.org/

Мамина сорочка. Наталя Май

Мені сорочку мама вишивала
Неначе долю хрестиком вела
Щоб лихих стежинок не шукала
І до людей привітною була
Виконуй доню – мама говорила
Життя закони, істини прості
Не зраджуй землю, що тебе зростила
Не залишай нікого у біді

Приспів:

А сорочка мамина біла-біла
А сорочка мамина серцю мила
А сорочка мамина зігріває
Я її до серденька пригортаю

Літа неначе птахи пролітали
Матусі коси дивом зацвіли
І я сорочку білу вишиваю
Як вишивала матінка мені
Виконуй доню – мама говорила
Життя закони, істини прості
Не зраджуй землю, що тебе зростила
Не залишай нікого у біді

Приспів.

Народний одяг. Леся Храплива-Щур

Коли вмию мамі
І миски й ложки,
Мама дасть сорочку
Вишиту в квітки.

А чемненька буду,
Вивчу в школі все,
То бабуся плахту *
Ткану принесе.

Назбираю в лісі
Тіточці грибків,
Тітка дасть намиста
П’ятдесят рядків. *

А поможу білля
Випрати сестрі,
Дасть мені сестричка
Гарні стрічки дві.

А грядки пополю,
Батько на кінець
Купить мені в місті
Добрий жупанець.

Ще піду я в поле
Та нарву квіток,
І сама я вміло
Виплету вінок.

А одягну все це,
Скаже цілий світ:
— Ось вам українка,
Наче маків квіт!

* плахта – український жіночий одяг типу спідниці, зроблений із двох зшитих до половини полотнищ (переважно вовняної картатої тканини)
* рядок – одна ниточка з намистом

Джерело: http://abetka.ukrlife.org

Наша хата. Наталка Поклад

Вся у білих рушниках,
наша хата – ніби птах.

Мчить вона через віки,
диво-крила – рушники.

Вишивала їх бабуся,
вишивала їх матуся…

Я теж птаху помагаю –
рушничок свій вишиваю.

За матеріалами: Наталка Поклад. “На веселій вулиці”. Вірші. Малюнки Яни Кернер-Вернер. Київ, видавництво “АВІАЗ”, 2014 рік,  стор. 3.

Розкажи, вишивальнице-юнко… Євген Зозуляк

Розкажи, вишивальнице-юнко,
Що за барви в узори кладеш,
Яку ниточку голкою в’юнко,
Мов за мрією, вправно ведеш.
— Перша ниточка — бачите? — синя,
Поруч неї — шитво золоте!
Вони творять удвох воєдино
Знамено України святе.
Як поглянеш —милуєшся. Гарне ж!
Тріпотіти йому од вітрів.
Тризуб золотом вишию — Герб наш,
Символ Волі з минулих віків.
Я дівча українського роду.
Довкіл мене вкраїнська земля. Майори ж ти, наш прапоре, гордо,
Величавий і зблизька, й здаля!

Рушничок. Надія Кир’ян

Маленька Оленка,
Левкова сестриця,
Що голочку має,—
Таки чарівниця.

Як голка сумна —
Тягне ниточку чорну.
Як голка весела —
Червону, проворну.

То голочка плаче,
А то — заспіває.
Оленка піснями
Рушник вишиває.

За матеріалами: Надія Кир’ян. “Чому вусатий колосок?” Малюнки Софії Скачко. Київ, видавництво “Веселка”, 1991 р., стор. 19.

Рушничок. Дмитро Мегелик

Я біленький рушничок
Шовком вишивала.
Візерунки з ниточок
Гарно гаптувала.

Щоб вони, немов живі,
Квітнули на ньому,
Ніби роси на траві
Після зливи й грому.

Милу пташку — солов’я
Вишию малого.
Десь йому позичу я
Голосу дзвінкого.

І повішу на стіні
Рушничок біленький,
Заспіває хай мені
Соловей маленький.

За матеріалами: Дмитро Мегелик. “Рушничок”. Вірші. Київ, “Дитвидав”, 1963, стор. 12.