Вірші Тараса Шевченка для читання дітям (збірник віршів)

Збірник віршів Тараса Шевченка для дітей. На даній сторінці нашого сайту ми пропонуємо вашій увазі збірник віршів Тараса Шевченка, які призначені для читання дітям. Значна їх частина – це уривки із великих поетичних творів Тараса Шевченка.
“Тарасова муза” – це справжня поезія, її світильник горить “нетлінним вогнем Прометея”. (М.І.Комаров)

Вранці. Тарас Шевчеко

(Уривок із поеми «Причинна»)

Защебетав жайворонок,
Угору летючи;
Закувала зозуленька,
На дубу сидячи;
Защебетав соловейко —
Пішла луна гаєм;
Червоніє за горою;
Плугатар співає.

Вітер з гаєм розмовляє. Тарас Шевченко

Вітер з гаєм розмовляє,
Шепче з осокою,
Пливе човен по Дунаю
Один за водою.
Пливе човен води повен,
Ніхто не спиняє,
Кому спинить — рибалоньки
На світі немає.
Поплив човен в синє море,
А воно заграло,—
Погралися гори-хвилі —
І скіпок не стало.
Недовгий шлях — як човнові
До синього моря —
Сиротині на чужину,
А там — і до горя.
Пограються добрі люди,
Як холодні хвилі;
Потім собі подивляться,
Як сирота плаче;
Потім спитай, де сирота,—
Не чув і не бачив.

Встала весна. Тарас Шевченко

(Уривок із поеми «Гайдамаки»)

Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають…

Заповіт. Тарас Шевченко

(Уривок)

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

За сонцем хмаронька пливе. Тарас Шевченко

За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає
І сонце спатоньки зове
У синє море: покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину.

Зоре моя вечірняя. Тарас Шевченко

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.

Як широка сокорина
Віти розпустила…
А над самою водою
Верба похилилась…

І вам слава, сині гори. Тарас Шевченко

(1845, Переяслав)
(Уривок з поеми “Кавказ”)

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті!
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Іду я тихою ходою. Тарас Шевченко

(уривок з поезії “Сон” – “Гори мої високії”)?

Іду я тихою ходою,
Дивлюсь — аж он передо мною
Неначе ди?ва виринають,
Із хмари тихо виступають
Обрив високий, гай, байрак;
Хатки біленькі виглядають,
Мов діти в білих сорочках
У піжмурки в яру гуляють,
А долі сивий наш козак
Дніпро з лугами виграває.
А онде, онде за Дніпром
На при?горі, ніби капличка,
Козацька церква невеличка
Стоїть з похиленим хрестом.
Давно стоїть, виглядає
Запорожця з Лугу…

І досі сниться: під горою… Тарас Шевченко

І досі сниться: під горою,
Меж вербами та над водою,
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя,
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить,
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: «Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?»
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас,
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.

Мені однаково, чи буду… Тарас Шевченко

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру.
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись,
Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…

Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Мені тринадцятий минало. Тарас Шевченко

(Уривок з “N. N” )

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога …
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся богу… І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!

На великдень на соломі. Тарас Шевченко

На Великдень, на соломі
Против сонця, діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку. А тій стьожку,
Тій стрічку купили.
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку. Одна тільки
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.
— Мені мати купувала.
— Мені батько справив.
— А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
— А я в попа обідала,—
Сирітка сказала.

Наша дума… Тарас Шевченко

(Уривок “До основ’яненка”)

Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменю,
Без хитрої мови,
А голосна та правдива,
Як Господа слово.

По діброві вітер виє. Тарас Шевченко

(Уривок із поеми “Тополя”)

По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий –
Нащо зеленіє?
Кругом поле, як те море
Широке синіє.

Реве, свище завірюха. Тарас Шевченко

(Уривок з поеми “Катерина”)

Реве, свище завірюха.
По лісу завило;
Як те море, біле поле
Снігом покотилось.

Реве та стогне Дніпр широкий. Тарас Шевченко

(Уривок з поеми “Причинна”)

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

Садок  вишневий  коло  хати. Тарас Шевченко

(Уривок із поеми “В казаметі”)

Садок  вишневий  коло  хати,
Хрущі  над  вишнями  гудуть,
Плугатарі  з  плугами  йдуть,
Співають  ідучи  дівчата,
А  матері  вечерять  ждуть.

Сем’я  вечеря  коло  хати,
Вечірня  зіронька  встає.
Дочка  вечерять  подає,
А  мати  хоче  научати,
Так  соловейко  не  дає.

Поклала  мати  коло  хати
Маленьких  діточок  своїх;
Сама  заснула  коло  їх.
Затихло  все,  тілько  дівчата
Та  соловейко  не  затих.

Світає… Тарас Шевченко

(Уривок з комедії “Сон”)

…Дивлюсь, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Меж ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає…
І нема тому почину,
І краю немає!

Село! І серце одпочине… Тарас Шевченко

(Уривок з поеми “Княжна”)

Село! І серце одпочине.
Село на нашій Україні —
неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
а на горі стоять палати,
неначе диво. А кругом
широколистії тополі,
а там і ліс, і ліс, і поле,
і сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.

Тече вода з-під явора. Тарас Шевченко

Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?

N.N. Тарас Шевченко

(уривок)

Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся… і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.

Інший варіант цього твору
(скорочено для читання дітям):
***

Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.

Джерело: Костуба С.С. Читанка “Чарівний струмок” – К: Форум, 2002

Учітеся, брати мої. Тарас Шевченко

Учітеся, брати мої!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Свого не цурайтесь:
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають,
Чужії люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконешній
Веселого дому.

Читати повністю

Поділіться з друзями: