Я не бував за синіми морями,
Чужих доріг ніколи не топтав, —
В своїм краю під буйними вітрами
Щасливим я і вільним виростав.
Мене ліси здоров’ям напували,
Коли бродив у їхній гущині,
Мені поля задумливо шептали
Свої ніким не співані пісні.
Коли не вмів ще й «Букваря» читати,
Ходив, як кажуть, пішки під столом,
Любить людей мене навчила мати
І рідну землю, що б то не було.
Чужих країв ніколи я не бачив,
Принад не знаю їхніх і окрас.
Та вірю серцем, щирим і гарячим, —
Земля найкраща все-таки у нас!