Секретна зброя незнайомця Коші. Всеволод Нестайко

Секретна зброя незнайомця Коші – Казкові пригоди Грайлика. Пригода друга – Казкова повість.


Коша – син справжнісінького Дракона. Але не варто боятися цього хлопчика, адже він друг Грайлика, а Грайлик, як відомо, дружить тільки з хорошими дітьми. А ще Коша має секретну зброю. Яку? Про це ви дізнаєтеся, коли прочитаєте цю казку.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Читайте казку на нашому сайті, або пошукайте чудові ілюстровані книжечки Всеволода Нестайка у магазинах вашого міста чи у бібліотеках.

Секретна зброя незнайомця Коші
Худож. О. Чичик

РОЗДІЛ І

Таємниче зникнення Галочки.  Грайлик сумує 

Іван-Сумніван запевняв, що всі оті країни Грайлик просто вигадав — і Татандію-Мамандію, і Дідусію-Бабусію, і навіть саму Дитиндію. Але то ж Іван-Сумніван. Недарма він Сумніван, в усьому завжди сумнівається. Тільки й бубонить, закопиливши губу: «Так не буває!». Маруда нещасний!

Не слухайте його! Буває-буває!

Дитиндія — надзвичайна, чарівна, казкова країна. Всі люди з неї вийшли. Тільки не всі усвідомлюють і пам’ятають це. Так говорять Грайликів тато Усміхайло Петрович і Грайликова мама Веселина Василівна. А вони завжди говорять чистісіньку правду.

У Дитиндії, як у кожній казковій країні, весь нас відбуваються різні дива й несподіванки.

От і сьогодні — раптом ні з того, ні з сього зникла принцеса Галочка. Грайлик домовився, що вони гратимуться у летючий корабель, побіг додому за старим простирадлом на вітрило, прибіг, а принцеси Галочки нема. І ніхто не знає, де вона поділася, — ні Роман-Отаман, ні Юля-Танцюля, ні Марушка-Реготушка, ні Толя-Бараболя, ні Любушечка-Стрибушечка, ні Вітасик-Тарантасик, ні Миня, ні Чух. Ніхто. Щойно була на дитячому майданчику. Стояла біля гойдалки, дивилася, як гойдаються Вітасик-Тарантасик і Миня. Потім одійшла кудись за корабель «Варяг», де гралися у піратів Роман-Отаман, Чух і Толя-Бараболя, і — зникла.

— Мабуть, пішла додому, — сказала Любушечка-Стрибушечка, стрибаючи на одній нозі через скакалку.

— Нікуди додому вона не пішла, — сказала Юля-Танцюля, продовжуючи танцювати під музику, що линула з транзистора, який стояв на бортику пісочниці.

— Звідки ти знаєш?

— Бо у неї дома нікого нема. Батьки на роботі, а бабуся пішла в магазин, у чергу за ковбасою. Я сама чула, як вона сказала: «Ти ж дивись, будь обережна, нікуди з двору не йди».

— Гм… Куди ж вона ділася? — стурбовано спитала Марушка-Реготушка. І так дивно було бачити її серйозною, неусміхненою.

— Ви про кого? Не про Галочку? — спитала раптом Віка-Базіка, яка щойно підійшла.

— Про неї,— озвався Грайлик.

— Ну так її розбійник забрав і кудись потяг.

— Який розбійник?

— Що ти мелеш? — стрепенулися всі.

— Звичайний собі розбійник. От не вірять!.. Неголений такий, пожмаканий, і з рота несе, як од мотора машини дяді Феді,— сірника піднеси,

і вогонь спалахне.

— Ти що — бачила?

— Бачила.

— І мовчала?

— Щоб він і мене забрав?

— Та не слухайте її! Що, ви її не знаєте? — гукнув Миня.

І справді — недарма ж вона Віка-Базіка. Язиком меле, як млинком. Весь час базікав, вигадує щось.

— Мабуть, Галочка десь сховалася, сидить собі й хихикає нищечком. Пошукай гарненько, — сказала Юля-Танцюля і ввімкнула транзистор гучніше.

Пішов Грайлик шукати. Шукає, а в самого на серці неспокійно, тривожно. Не вірить він, що сховалася Галочка. Не така вона, щоб сховатися й хихикати нищечком. Вдача у неї добра, ніжна й лагідна. Хоч і весела, співуча. Вона ж не просто Галочка. Вона Галочка-Співалочка. Голосочком, як дзвіночком, весь час виспівує щось веселеньке. Зранку, як у двір вийдеш, уже чути:

Я танцююІ співаю,Я веселуВдачу маю.Я співаюІ танцюю,І ніколиНе сумую.Не сумую,А сміюся,Бо нікогоНе боюся!..Ворогів бо жЯ не маю, —Я усім допомагаю.

У цій пісеньці вся вона — Галочка: весела, добра і смілива. Всі її любили, навіть Миня і Чух. А двоюрідні брати Миня і Чух — то непрості хлопці. Вони мало кого люблять. їх так прозвали після того, як Грайлик побував у середньовіччі і познайомився там із середньовічними вельможами— графом Моєкалом-Недамкалом і графом Чужекалом-Хочукалом. Коли Грайлик розповів про це, всі в один голос визнали, що їхній Сашко Чеберяка справжнісінький Моєкало-Недамкало, а його двоюрідний брат Славко — абсолютний Чужекало-Хочукало. Бо ж Сашко нікому своїх нових іграшок не дає («Моє!», «Не дам!»), а Славко, навпаки, завжди намагається щось у когось поцупити. І їх, звичайно, прозвали: Сашка — «Моєкало-Недамкало» (скорочено Миня), а Славка — «Чужекало-Хочукало» (скорочено Чух).

Як бачите, людські недоліки живучі. Минуло стільки століть, а й сьогодні доводиться з ними боротися.

Грайлик ходив по усіх закутках Дитиндії, зазирав у всі схованки, відомі йому з піжмурок, і раз у раз кликав тихенько:

— Галочко! Озовись! Не ховайся!

Та вона не озивалася.

Не було Галочки ніде.

Невже й справді забрав її якийсь волоцюга-п’яниця?

Яких тільки страшних випадків не розказують мами й бабусі, теревенячи на лавочці край дитячого майданчика.

Грайлик шукав Галочку, аж поки мама не погукала його обідати. Мама сьогодні не пішла на роботу, була вдома, бо нездужала. І тому Граіілик не став ЇЇ нервувати, розказувати про Галочку. Тато завжди вчив його, що жінок треба жаліти, берегти, особливо маму й бабусю.

Грайлик мляво жував курячу ніжку і все думав про те, як же він житиме без принцеси Галочки, без її сонячної усмішки, без її дзвінких пісень, від яких одразу веселішає серце.

Галочка була старша за Грайлика на півроку і вже ходила до школи, перейшла в другий клас. А Грайлик тільки-но в перший восени піде.

Це Грайлик прозвав її принцесою. Бо вона й справді була принцеса, прекрасна і недосяжна, — гарненька, кучерява, очі карі, променисті, носик кирпатий. На щічках — ямочки.

Після обіду по телевізору була «дитяча година» з французькою мовою. Грайлик завжди її дивився і потрошку вчив французьку. Хоча більшість жителів Дитиндії вчила англійську.

А потім були мультики, один за одним по двох програмах.

І Грайлик вийшов у двір тільки години через дві. Вийшов і раптом…


Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: