Секретна зброя незнайомця Коші. Всеволод Нестайко

РОЗДІЛ XIX

Секретна зброя нарешті спрацьовує

 Роман-Отаман нудився. Військо його перевелося на пси, як каже їхня двірничка Йолі-Палі. Лишилися тільки Толя-Бараболя і Вітасик-Тарантасик. Бо маруда Іван-Сумніван із своїм «Так не буває!» хіба воїн? Та й Толя-Бараболя і Вітасик-Тарантасик у чистому вигляді теж були недужі воїни.

Коли поряд гарцювали Грайлик, Миня і Чух, то й вони виглядали грізною силою. А самі по собі справляли враження просто жалюгідне. Навіть «ура!» звучало у них так пискляво, що хотілося плакати.

Роман-Отаман уже збирався йти додому, як раптом у Дитиндії… з’явився Коша.

Він вийшов з підворіття і попрямував до під’їзду.

Войовничий азарт одразу охопив Романа-Отамана.

— Бий дракона! — вигукнув він і, схопивши грудку землі, кинувся до Коші.

— Бий дракона! — пискляво підхопили Толя-Бараболя і Вітасик-Тарантасик. Але тут із підворіття вибігли Чух і Миня і, підскочивши до Коші, затулили його собою:

— Не чіпайте!

А з підворіття вже бігли Галочка і Грайлик.

І от Коша стоїть оточений чотирма.

Роман-Отаман так розгубився, що не міг сказати й слова. Стояв, роззявивши рота, і отетеріло мовчав.

А Толя-Бараболя та Вітасик-Тарантасик і зовсім злякалися — сховалися за Романову спину.

Коша усміхнувся і сказав:

— Давайте дружити!

— Давайте! — хором підхопили Грайлик, Галочка, Чух і Миня.

Толя-Бараболя і Вітасик-Тарантасик вискочили з-за Романової спини і з полегшенням вигукнули:

— Давайте! Хіба ми проти?

Роман-Отаман зовсім втратив голову:

— А чого ж ви?.. Ану вас! — він махнув рукою. — Самі почали, а тоді… У що будемо грати?

— Тільки не у війну! — вигукнув Грайлик. — Набридло!.. Давайте у кругосвітню подорож. На кораблі «Варяг».

— Давайте! Давайте! — закричали Миня і Чух.

— Ну що ж, давайте! — погодився Роман-Отаман. — Тільки зброя все одно потрібна. Мало хто може зустрітися…

— Авжеж потрібна, — підтримали його Миня і Чух.

Толя-Бараболя раптом глянув на Кошу і спитав:

— А де ж усе-таки твоя секретна зброя? Ти ж нам її так і не показав.

— Як не показав? Показав!

— Коли? Де ж вона?

— А отут! — Коша похлопав себе рукою по верхній кишені з лівого боку.

— Ану розстебни! — сказав Роман-Отаман.

Коша розстебнув кишеньку. Всі враз стукнулися лобами, зазираючи.

В кишені не було нічого.

— Обманюєш?

— Ні. Не обманюю. Не там. Далі. Глибше.

— Так не буває! — похмуро сказав Іван-Сумніван, що до цього не промовив ні слова.

І тут раптом Грайлик і Галочка в один голос вигукнули:

— Він не обманює! Невже ви не розумієте? Не розумієте, що там далі, глибше?..

Всі перезирнулися, і враз усім стало ясно. Авжеж! Там, далі, глибше — серце!

І всі заусміхалися.

І усмішка об’єднала всіх.

Секретна зброя незнайомця Коші таки спрацювала.


РОЗДІЛ XX

Останній, заключний, або, як пишуть у дорослих книжках, — епілог

Коли у повісті багато героїв, і з ними трапляється чимало пригод, і долі їхні складаються по-різному, завжди виникають питання — а що було далі, потім?

Так от.

Коша живе у селі з мамою… і татом.

Так-так. Не дивуйтесь.

Дракон Іванович втік з Дракондії, кинув пити керосин, п’є лише молоко і мріє стати людиною.

Він пасе корову Доню і пише дитячі вірші. Про природу.

Бровко Барбосович і Котофей Котофейович теж поки що живуть з ними.

Грайлик і Галочка часто бувають у них в гостях. І Коша часто буває у Дитиндії і дружить з усіма хлопцями і дівчатками.

Сорока Скрекекулія недавно принесла на хвості новину — Пан Копайло довідався під землею, що баба Настя теж у полоні в Темнондії. Є там, виявляється, крім Печери Невільниць, ще й Провалля Добрих Душ.

Коша, Грайлик і Галочка збираються разом з Паном Копайлом, Бровком Барбосовичем та Котофеєм Котофейовичем організувати експедицію у те провалля, щоб визволити бабу Настю.

Шкода Коші і свого колишнього брата Драку-Забіяку. Він вважає, що з нього теж можна ше зробити людину.

— Всі діти, поки не виросли, можуть стати людьми, — каже Кошина мама.

Вона теж часто зітхає, згадуючи невільниць, разом з якими була замкнена у печері. Треба було б і їх звільнити обов’язково.

Отже попереду ще справ і справ…

Пригоди і подвиги у Дитиндії не закінчуються ніколи.

Така вже це незвичайна країна!