Одного чудового дня, коли сонце було вже на вечірньому прузі, каліф багдадський Хасід гарненько сидів собі на тахті. У полудень так парило, що, зморений спекою, він трохи подрімав, а тепер, після сну, був благодушний і веселий.
Попихкуючи, каліф курив довгу, з рожевого дерева люльку і помалу сьорбав каву, яку приніс раб. Все йому було до смаку, і вдоволений, він раз у раз погладжував бороду. Хоч би хто глянув тоді на каліфа, одразу зрозумів би, що тому справді добре на серці.
А в такі хвилини з ним легко було говорити про що завгодно: каліф був справедливий, милостивий і до людей приязний. Тому-то великий візир Манзор щодня одвідував свого каліфа саме в таку пору. І того дня Манзор прийшов також надвечір, тільки, всупереч звичаю, був чимсь заклопотаний.
Каліф одвів трохи від уст люльку і спитав:
– Чого це ти, пане великий візир, такий смутний та невеселий сьогодні?
Великий візир склав навхрест руки на грудях, вклонився і відповів:
– Пане-господарю! Чи смутний я, чи ні, того не знаю, але бачив я у крамаря, який стоїть на вулиці коло твого палацу, такі гарнісінькі речі, що мене аж за серце взяло, чому-то я не маю зайвих грошей!
Каліф уже давно збирався чим-небудь потішити свого великого візира і тому звелів одному з чорних рабів спуститися униз і привести того крамаря. Незабаром раб повернувся разом з крамарем. Це був невеличкий гладкий чоловік з темно-смуглявим обличчям і в пошарпаній одежині. Він приніс з собою скриньку, де було багато всякого розмаїтого краму: персні, намиста, дорогі з оздобою пістолі, срібні чарки, черепахові гребінці. Каліф і візир все передивились, і зрештою каліф купив собі й візирові по гарному пістолю, а для візирової дружини – гребінчика.
Коли крамар уже збирався зачинити свою скриньку, каліф побачив якийсь маленький прискриночок і спитав, чи немає там якого краму. Крамар зараз же розчинив прискриночок і витяг звідти табакерку з якимсь чорним порошком. Був там ще довгий аркуш паперу, так чудернацьки списаний, що ні каліф, ні Манзор не змогли його прочитати.
– Обидві ці штуки дісталися мені від одного купця, а сам він знайшов їх на вулиці святого міста Мекки, – сказав крамар, – і я сам не знаю, що вони означають. Вам би я віддав їх за безцінок, бо мені вони ні до чого.
Каліф, який любив збирати всякі стародавні рукописи, дарма що не міг їх прочитати, купив табакерку та рукопис і відпустив крамаря.
Йому дуже кортіло довідатися, що на тому аркуші написано, і він спитав візира, чи не знає той когось, хто б розтлумачив цей текст.
– Ласкавий пане й господарю! – відповів візир. – При великій мечеті живе один учений чоловік на ймення Селім, він знає всі мови. Звели йому прийти сюди; Може, він розбере ці таємничі закарлючки.
Зараз же було приведено вченого Селіма.
– Селіме, – сказав йому каліф, – кажуть, що ти дуже вчений. Ану ж бо, поглянь на цей папір, чи зумієш ти його прочитати? Як зумієш, то подарую тобі нову святкову одежу; якщо ж ні – то заробиш дванадцять разів по пиці та двадцять і п’ять палок у п’яти, бо, виходить, задарма тебе люди звуть «ученим Селімом».
Селім вклонився й промовив:
– Твоя воля, господарю!
Довго він розглядав рукопис і нарешті вигукнув:
– Це по-латині, мій пане! Звеліть мене повісити, коли це неправда.
– Кажи ж, – звелів каліф, – коли по-латині, то про що там пишеться.
Селім почав перекладати:
– «Ти, хто знайшов цей папір, дякуй Богові за його ласку. Хто понюхає з цієї табакерки й промовить при тому «мутабор», той може перекинутись на яку схоче тварину і буде розуміти мову кожної з них. Як схоче він знову набути людської подоби, то нехай тричі поклониться на схід сонця і промовить те саме слово. Однак стережися: поки ти перекинутий, не засмійся, а то зникне те чарівне слово з твоєї пам’яті, і ти довіку зостанешся твариною».
Почувши про отаке диво, каліф був дуже задоволений. Він звелів ученому присягтися, що той нікому не розкриє цієї таємниці, подарував йому дуже гарну нову одежину і пустив додому. А візирові своєму сказав:
– Це зветься – добре купити, Манзоре! Який я радий, що зможу стати твариною! Завтра раненько приходь сюди до мене. Ми разом підемо в поле, нюхнемо з табакерки і тоді послухаємо, про що говорять у воді й повітрі, в гаях і степах!