Лікар Айболить. Корній Чуковський. Частина 1. Подорож до країни мавп

11. По мавпячому мосту

Коли Бармалей дізнався, що лікар Айболить утік з в’язниці, він страшенно розгнівався, заклацав зубами, затупав ногами.

— Гей ви, мої вірні слуги! — закричав він.— Біжіть у погоню за лікарем! Впіймайте його і приведіть сюди!

Слуги побігли в лісові хащі і почали шукати лікаря. А в цей час лікар Айболить з усіма своїми звірами пробирався по Африці до Країни Мавп. Він ішов дуже швидко. Свинка Хро-Хро, що мала короткі ноги, не могла встигати за ним. Лікар узяв її на руки й поніс. Свинка була важка, і лікар страшенно стомився.

— Як мені хотілося б відпочити! — сказав він.— О, хоч би швидше дійти до Країни Мавп!

Чичи залізла на високе дерево і голосно закричала:

— Я бачу Країну Мавп! Країна Мавп близько! Скоро, скоро ми будемо в Країні Мавп!

Лікар засміявся від радості і поспішив уперед.

Хворі мавпи здалека побачили лікаря і весело заплескали в долоні.

— Ура! До нас приїхав лікар Айболить! Лікар Айболить вилікує нас, і завтра ж ми будемо здорові!

Але тут з лісової хащі вибігли Бармалейові слуги і помчались у погоню за лікарем.

— Держи його! Держи! Держи! — гукали вони.

Лікар біг щодуху. І враз перед ним — річка. Далі бігти неможливо. Річка широка, її не можна перепливти. Зараз Бармалейові слуги впіймають його! Ах, якби через цю річку був міст, лікар побіг би по мосту і відразу опинився б у Країні Мавп!

— Бідні ми, бідні! — сказала свинка Хро-Хро.— Як же ми перейдемо на той бік? За хвилину ці лиходії впіймають нас і знову посадять до в’язниці!

Тут одна з мавп закричала:

— Міст! Міст! Робіть міст! Швидше! Не гайте ні хвилини! Робіть міст! Міст!

Лікар поглянув навколо. У мавп нема ні заліза, ні каміння. З чого ж вони зроблять міст?

Та мавпи збудували міст не з заліза, не з каміння, а з живих мавп. На березі річки росло дерево. За це дерево вхопилася одна мавпа, а друга схопила ту мавпу за хвіст. Так усі мавпи простяглись, як довгий ланцюг, між двома високими берегами річки.

— Ось тобі й міст, біжи! — загукали вони лікареві.

Лікар схопив сову Бумбу і побіг по мавпах, по їх головах, по їх спинах. За лікарем — всі його звірі.

— Швидше! — гукали мавпи.— Швидше! Швидше!

Важко було йти по живому мавпячому мосту. Звірі боялися, що от-от вони посковзнуться і впадуть у воду. Та ні, міст був міцний, мавпи добре трималися одна за одну — і лікар легко добіг до того берега з усіма звірами.

— Швидше, швидше вперед! — гукав лікар.— Не можна баритись ні хвилини. Адже нас здоганяють вороги. Бачите: вони також біжать по мавпячому мосту… Зараз вони будуть тут! Швидше!.. Швидше!..

Та що таке? Що сталось? Дивіться: на самій середині моста одна мавпа розтулила пальці, міст провалився, розсипався, і Бармалейові слуги з великої височини полетіли шкереберть просто в річку.

— Ура! — закричали мавпи.— Ура! Лікар Айболить врятований! Тепер йому нікого боятися! Ура! Вороги не впіймали його! Тепер він вилікує наших хворих! Вони тут, вони близько, вони плачуть!