Зміст сторінки
10. Подвин папуги Карудо
Але лікар сказав звірам:
— Друзі мої! Нам не можна втрачати мужність! Ми повинні вирватись з цієї клятої в’язниці — адже на нас чекають хворі мавпи! Покиньте плакати! Давайте поміркуємо, як нам врятуватися.
— Ні, любий лікарю! — сказав Крокодил і заплакав ще дужче.— Врятуватися нам не можна. Ми загинули! Двері нашої в’язниці зроблені з міцного заліза. Хіба ми можемо зламати ці двері? Завтра вранці, вдосвіта, до нас прийде Бармалей і вб’є нас усіх до одного!
Качка Кіка запхикала. Чичи глибоко зітхнула. Але лікар схопився і вигукнув з веселою усмішкою:
— Все ж таки ми врятуємося з в’язниці!
І він покликав до себе папугу Карудо і щось шепнув їй. Шепнув так тихо, що ніхто, крім папуги, не почув. Папуга кивнула головою, засміялася й сказала:
— Добре!
А потім підбігла до грат, протиснулась між залізними прутами, вилетіла на вулицю й полетіла до Бармалея.
Бармалей міцно спав у себе на ліжку, а під подушкою в нього був захований величезний ключ — той самий, що ним він замкнув залізні двері в’язниці. Тихо-тихо підкралась папуга до Бармалея і витягла з-під подушки ключ. Якби розбійник прокинувся, він неодмінно вбив би безстрашну птицю. Але розбійник спав міцним сном, а папуга схопила ключ і полетіла щодуху назад до в’язниці. Ой, який важкий цей ключ! Карудо мало не впустила його по дорозі.
Але все ж таки долетіла до в’язниці — і просто у вікно, до лікаря! От зрадів Айболить, коли побачив, що папуга принесла йому ключ од в’язниці!
— Ура! Ми врятовані! — гукнув він.— Тікаймо швидше, поки Бармалей не прокинувся!
Лікар схопив ключ, відімкнув двері і вибіг на вулицю.
А за ним — усі його звірі. На волю! На волю! Ура!
— Спасибі тобі, хоробра Карудо! — сказав лікар.— Ти врятувала нас від смерті. Якби не ти, ми загинули б. А разом з нами загинули б і нещасні хворі мавпи.
— Ні! — сказала Карудо.— Це ти навчив мене, що треба зробити, щоб вибратися з цієї в’язниці!
— Швидше, швидше до хворих мавп! — сказав лікар і поспішно побіг в лісові хащі.
А за ним — усі його звірі.