Зміст сторінки
4. Крокодил
У тому місті, де жив лікар, був цирк, а в цирку жив великий Крокодил. Там його показували людям за гроші.
У Крокодила заболіли зуби, і він прийшов до лікаря лікуватися. Лікар Айболить дав йому чудових ліків, і зуби перестали боліти.
— Як у вас гарно! — сказав Крокодил, озираючись на всі боки та облизуючись.— Скільки тут зайчиків, пташок, мишей! І всі вони такі гладенькі, смачненькі! Дозвольте мені залишитись у вас назавжди. Я не хочу повертатись до господаря цирку. Він погано годує мене, б’є, знущається.
— Залишайся,— сказав лікар.— Будь ласка! Тільки цур: якщо ти з’їси хоч одне зайченя, хоч одного горобчика, я прожену тебе геть.
— Гаразд,— сказав Крокодил і зітхнув.— Обіцяю вам, лікарю, що не їстиму ні зайців, ні птахів.
І став Крокодил жити у лікаря.
Був він тихий. Нікого не займав, лежав собі під ліжком і все думав про своїх братів та сестер, що жили далеко-далеко, в гарячій Африці.
Лікар полюбив Крокодила і часто розмовляв з ним. Але лиха Варвара терпіти не могла Крокодила і вимагала, щоб лікар прогнав його.
— Бачити його не хочу! — кричала вона.— Він такий огидний, зубатий. І все псує, до чого не торкнеться. Вчора він з’їв мою зелену спідницю, яка валялася в мене на вікні.
— І добре зробив,— сказав лікар.— Одежу треба ховати в шафу, а не кидати на вікні.
— Через цього поганого Крокодила,— продовжувала Варвара,— багато хто боїться заходити до нас. Приходять самі бідняки, і ти не береш з них платні, і ми тепер так збідніли, що нам нема за що купити собі хліба.
— Не треба мені грошей,— відповів Айболить.— Мені й без грошей добре. Звірі нагодують і мене й тебе.