Лікар Айболить. Корній Чуковський. Частина 1. Подорож до країни мавп

14. Тягништовхай

Люди ніколи не бачили тягништовхая, бо тягништовхаї бояться людей: помітять людину — і в кущі!

Інших звірів ви можете впіймати, коли вони заснуть і закриють очі. Ви підійдете до них ззаду і схопите їх за хвіст. Але до тягништовхая ви не можете підійти ззаду бо ззаду у тягништовхая така ж голова, як і спереду.

Так, у нього дві голови: одна спереду, друга ззаду.

Коли йому хочеться спати, то спочатку спить одна голова, а потім друга. Зразу ж увесь він не спить ніколи. Одна голова спить, друга дивиться на всі боки, щоб не підкрався мисливець. Ось чому жодному мисливцеві не щастило впіймати тягништовхая, ось чому в жодному цирку, в жодному зоологічному саду цього звіра нема.

Мавпи вирішили впіймати одного тягништовхая для лікаря. Вони побігли в ліс, у найбільшу гущавину, і там знайшли місце, де притаївся тягништовхай.

Він побачив їх і кинувся тікати, але вони оточили його з усіх боків, схопили за роги і сказали:

— Любий Тягништовхаю! Чи не бажаєш ти поїхати разом з лікарем Айболитем далеко-далеко і жити в його домі з усіма звірами? Там тобі буде добре: і ситно, і весело.

Тягништовхай похитав обома головами і відповів обома ротами:

— Ні!

— Лікар добрий,— сказали мавпи.— Він годуватиме тебе медовими пряниками, і якщо ти захворієш, вилікує тебе від будь-якої хвороби.

— Все одно! — сказав Тягништовхай.— Я бажаю залишитись тут.

Три дні умовляли його мавпи, і нарешті Тягништовхай сказав:

— Покажіть мені цього хваленого лікаря. Я хочу подивитись на нього.

Мавпи повели Тягништовхая до того будиночка, де жив Айболить. Підійшовши до дверей, вони постукали.

— Увійдіть,— сказала Кіка.

Чичи з гордістю ввела до кімнати двоголового звіра.

— Що це таке? — спитав здивований лікар.

Ніколи він не бачив такої дивини.

— Це Тягништовхай,— відповіла Чичи.— Він хоче познайомитися з тобою. Тягништовхай — найрідкісніший звір наших африканських лісів. Візьми його з собою на корабель, і нехай він живе в твоєму домі.

— Та чи схоче він поїхати до мене?

— До тебе я охоче поїду,— несподівано сказав Тягништовхай.— Я зразу побачив, що ти добрий: в тебе такі добрі очі. Звірі так люблять тебе, і я знаю, що ти любиш звірів. Тільки пообіцяй мені, що коли мені буде в тебе нудно, ти відпустиш мене додому.

— Звичайно, відпущу,— сказав лікар.— Але тобі буде так добре, що навряд чи ти схочеш покинути нас.

— Вірно, вірно! Це правда! — закричала Чичи.— Він такий веселий, такий сміливий, наш лікар! В його домі нам живеться так привільно! А по сусідству, за два кроки від нього, живуть Таня й Ваня — вони, ось побачиш, дуже полюблять тебе і стануть найближчими твоїми друзями.

— Якщо так, я згоден, я їду! — весело сказав Тягништовхай і довго кивав лікареві то одною, то другою головою.