Легенда про русалку та про фонтан біля Місхора. Кримськотатарська легенда

В дуже далекі часи жив у селі Місхор скромний трудівник Абій-ака. З ранку до ночі працював він на невеличкому винограднику, на маленькому клаптику баштану вирощував кавуни й дині. Дбайливо доглядав за персиками та яблунями в саду побіля своєї оселі.

Але найніжніше і найтурботливіше ростив він свою єдину доньку, чорнооку Арзи. Стрункий і гнучкий стан був у Арзи, як виноградна лоза. Сорок тонких кісок збігали по її плечах аж до колін, як сорок струменів води в гірській річці. Очі в неї були чорні, як зоряне небо над квітучими яблунями. Губи червоні, як спілі вишні, а ніжні щічки рум’янились немов, бархатні персики.

Все село милувалося чарівною Арзи, але найуважніше придивлявся до юної красуні хитрий старий Алі-баба, багатий і жадібний купець, власник фелюги зі строкатими вітрилами. Подейкували, що цей ділок часто возив своєю фелюгою до Стамбула товар, хитрістю й обманом відібраний у кримських земляків. А ще, казали, викрадав юних красунь і продавав турецьким багатіям у гареми…

… Минав час, з кожним днем красивішала Арзи. Ось і женихи почали засилати до неї сватів. Але Арзи не могла забути веселого юнака з далекого села, котрого зустріла якось біля фонтана. Часто думала вона про нього і чекала на нього. І настав день, коли юнак прислав до Арзи сватів. Засумували батьки, що поїде донька в чуже село, але все ж не відмовили сватам.

Все село Місхор зійшлося на весілля у дворі до Абій-аки. Лунали сміх і пісні, але нареченій сумно було розлучатися з рідним селом. Удосвіта встала вона і тихенько вийшла з хатини, аби попрощатися з морем і улюбленим фонтаном. З мідним глечиком в руках спустилася Арзи до джерельця і підставила його під прохолодний струмінь води. Тихо наспівуючи, згадувала дівчина своє життя у батьківській оселі, не підозрюючи, що за нею стежать кілька пар підступних очей.

Раптом над її головою почувся легкий шум – і дві руки чіпко схопили Арзи. Вона закричала, але дві інші руки затулили їй рот, загорнули з головою в плащ. Підхопивши дорогоцінну здобич, викрадачі кинулися до човна. Коли батьки і
односельчани прибігли на крик, фелюга Алі-баби вже щодуху мчала в напрямку Стамбула.

Гірко плакали за Арзи не лише рідні та жених, а й односельці. Зачах і пересох її улюблений фонтан, тільки важкі краплини, як гірські сльози, скочувалися із жолобка.

А в Стамбулі Алі-баба на невільничому ринку за великі гроші продав красуню Арзи в гарем самому турецькому султану.

Сумувала в неволі Арзи за рідною домівкою, за женихом, за фонтаном. І хоч народила вона синочка, але це не принесло полегшення її серцю. Рівно через рік після того, як її викрали розбійники з Криму, піднялася вона з дитиною на високу башту і кинулася в море. Того ж вечора сумна русалочка з дитям підпливла до місхорського фонтана. Відтоді щороку в той день, коли було викрадено Арзи, починає фонтан струмувати сильніше, а з тихих морських хвиль з’являється русалка з дитятком на руках. Жадібно п’є вона воду з фонтана, вмиває нею своє дитя; якусь мить сидить на березі, задумливо вдивляючись в обриси рідного села. А потім тихо пірнає у хвилі і зникає до наступного року…