Давай не додивимось
Вранішні сни
І вирушим з хати
В світанок ясний.
За річку,
За поле.
І лугом навскіс —
До міста,
Яке називається
Ліс.
А в місті —
Проспекти,
Бульвари,
Квартали,
Де мешканці різні
Стежки протоптали.
Ішли поодинці,
А може, й стадами…
Ступаймо нечутно
За тими слідами.
Побачимо місце,
Де кожного дня
Стрічає світанок
Струнке оленя.
І раптом почуєм:
Мов ранку кришталь,
Сопілочка іволги
Сріблиться вдаль.
Це значить,
Оленячу площу
Пройшли.
Це значить,
Ми вулицю Іволг
Знайшли.
Погляньмо ліворуч:
Дерева цвітуть,
І бджоли
На Липовій трасі
Гудуть.
Тож звісно,
Туди,
Де дупляночка-вулик,
Веде обережний
Ведмежий провулок.
А вуличка Лисяча
Крутиться-в’ється
До того кутка,
Що Фазанязим зветься.
Праворуч,
Проспектом Дубовим
Ходім.
Тут дерево кожне —
Мов радісний дім.
Сім поверхів радості
Ось який він.
Підносить
Жильців своїх
Аж до хмарин.
Під смак свій квартири
Обрали жильці:
Вужі — аби вогко,
Щоб сухо — зайці.
Підвалів любителі —
Кріт та єнот.
А птиці-синиці —
Горішній народ.
Чимало іще
Несподіваних див
У місті зеленому
Я б вам відкрив.
Та ви і самі
Побуваєте там,
І місто чудесне
Відкриється вам.
По стуку,
По дзвону,
По свисту,
По писку
Вгадаєте мешканців
Точну прописку.