Карлик Ніс. Вільгельм Гауф

Це була не велика втіха для Карлика Носа: де ж її шукати, ту травичку? Проте він подякував Мімі за пораду, і в серці його зажевріла надія.

Саме в той час приїхав у гості до герцога його приятель, сусідній князь. Герцог покликав до себе Карлика Носа й сказав йому:

– Ну, тепер ти повинен показати всю свою майстерність. Цей князь, що гостює в мене, звик добре попоїсти і має славу найпершого ласуна, після мене, звичайно. То ти вже доглянь і подбай, щоб мій стіл щодня дивував його чудовими несподіванками. І пам’ятай, ти не смієш, поки він тут, готувати двічі однакову страву, а то я позбавлю тебе своєї ласки. На все, що тобі потрібно, ти братимеш від мого скарбника стільки грошей, скільки забажаєш. Коли для доброї страви треба буде класти в смалець золото й діаманти – клади! Краще я стану старцем, ніж почервонію з сорому перед князем.

Так сказав герцог. Карлик Ніс низенько вклонився і промовив:

– Як ви, ваша світлосте, повеліли, так і буде! Бог суддя, що я зроблю все, аби тільки догодити тому князеві.
Карлик Ніс перевершив себе. Він не шкодував ні герцогових грошей, ні власної сили. Цілісінький день його бачили серед хмари диму й вогню, і під склепінням кухні раз у раз лунав його голос, коли він командував молодшими кухарями та кухарчуками.

Сусідній князь уже два тижні гостював у герцога і був усім задоволений. П’ять разів на день вони сідали за їжу, і герцог не мав підстав ремствувати на свого карлика. І ось на п’ятнадцятий день герцог звелів покликати Якоба до столу і представив його своєму гостеві, запитавши, чи вдоволений він унтер-кухмейстером.
– Ти чудовий кухар,- звернувся до Якоба князь,- і тямиш, що то значить добре їсти. За весь час, як я тут, ти жодного разу не подавав двічі однакової страви, і все було чудово приготовано. Тільки скажи мені, чому ти досі не почастуєш нас королем усіх страв – паштетом «Сюзерен»?

Карлик дуже злякався, бо ніколи не чув про цей королівський паштет.

Однак він нічим не виказав свого переляку і спокійно відповів:

– Ваша світлосте, я сподівався, що ви ще довго будете гостювати при цьому дворі, а тому не поспішав. Бо чим же справді може кухар ознаменувати день від’їзду високого гостя, як не королем паштетів?

– Он як! – промовив герцог, посміхаючись.- А щодо мене, то ти, мабуть, чекаєш моєї смерті, щоб ознаменувати її, га? Адже ти ще ніколи не подавав мені до столу цього паштету. Однак придумай на сьогодні щось інше, а завтра на обід щоб неодмінно був цей паштет!

– Буде так, як каже ваша світлість! – відповів карлик і вийшов. Тільки ж пішов він засмучений, бо не знав, як готується той паштет. Замкнувшись у своїй кімнаті, він заплакав гіркими сльозами над своєю недолею. Гуска Мімі спитала, чого він журиться, і коли почула про паштет «сюзерен», то промовила:

– Не журися, припини плакати! Цей паштет у мого батечка часто готували, і я приблизно знаю, що для нього треба: візьми того й того стільки й стільки, а коли щось вийде і не зовсім так, то в наших панів не такий делікатний смак, щоб вони добрали толку.

Карлик Ніс аж підстрибнув од радості, благословив той день, коли купив гуску, і заходився готувати королівський паштет. Спочатку він зробив трохи для проби і, побачивши, що вийшло дуже добре на смак, дав покуштувати нову страву обер-кухмейстеру, який також лишився дуже нею задоволений.

Другого дня Якоб зробив паштет у великій посудині і, вийнявши його з печі та прикрасивши квітками, зараз же одіслав ще теплим до столу. А сам одяг свою найкращу одежину й теж подався до їдальні. Коли він прийшов туди, дворецький саме розрізав паштет на скибки і, поклавши на дві срібні тарілочки, подав одну герцогу, а іншу його гостеві. Герцог одразу взяв до рота добрий кавалок паштету, проковтнув, заплющив очі від насолоди і вигукнув:

– Ах, ах, ах! Ну, це й справді король серед паштетів, зате ж і мій карлик – король серед кухарів! Правду я кажу, любий друже? – звернувся він до гостя.

Той узяв малесенький шматочок паштету, добре його розкуштував і в’їдливо посміхнувся.

– Страва зроблена добре,- відповів він, відсовуючи тарілку,- тільки, як я гадав, це не справжній «сюзерен».
Герцог насупив чоло від гніву та невдоволення і почервонів з сорому.

– Нікчемний собако! – люто вилаяв він карлика.- І ти наважився зробити таке своєму панові? Ти хочеш, щоб я покарав тебе за твої підлі витівки й відрубав твою величезну голову?

– Ах, ваша світлосте, змилуйтеся Бога ради! Адже я зробив цю страву, як велять правила нашої науки, і там не може бути ніяких нестач! – сказав Карлик Ніс, затремтівши від страху.

– Це брехня, ледащо! – перепинив його герцог і одіпхнув ногою геть від себе. – Мій гість не кидає слів на вітер, отже, там і справді чогось невистачає. От я тебе самого порубаю на шматки і спечу з тебе паштет!

– Згляньтеся! – скрикнув карлик, падаючи навколішки перед князем і обіймаючи йому ноги, – Скажіть, чого бракує цій страві, чим вона не вдовольняє вашого смаку? Не дайте мені загинути за якусь-то пригорщу борошна з м’ясом!

– Це тобі нічого не допоможе, любий Носе, -відповів князь, усміхаючись. – Я ще вчора знав, що ти не зумієш зробити цієї страви так, як мій кухар. Тут бракує однієї травички, якої у вашім краї зовсім не знають,- травички смакохоти, – а без неї лишається цей паштет без присмаку. І твій пан ніколи не покуштує такого «сюзерена», як я.