Вірші про хліб та вироби з тіста. Про працю хліборобів

У даній збірці віршів на Вас чекає запашний свіжий хліб та його друзі – хлібопекарські вироби. Вірші про хліб, бублики, коровай для дітей на українській мові зібрані в цій статті. Вірші про хліб для дошкільників, школярів і дорослих.

Вірші про хліб, коровай для дітей

Бублики. Грицько Бойко

Ой, смачні,
Ой, смачні,
Бублики у Тані:
Медяні,
Запашні,
З маком,
Ще й рум’яні.


Етюд про хліб. Іван Драч

Яйце розіб’є, білком помаже,
На дерев’яну лопату – та в піч,
І тріскотітиме іскрами сажа –
Мініатюрна зоряна ніч.

На хмелі замішаний, видме груди,
Зарум’янілий, круглий на вид.
Скоринка засмалена жаром буде,
Аж розіграється апетит.

В підсохлому тісті кленова лопата
Вийме з черені, де пікся в теплі,–
І зачарується білена хата
З сонця пахучого на столі.


Зерно. Вадим Крищенко

У землі сховалось,
Щоб зимою спати,
Піднялось весною
З теплої ріллі.
Влітку з нього виріс
Колосок вусатий,
Щоб пишалась осінь
Хлібом на столі.


Калачі. Г. Демченко

Я печу, печу, печу
Діткам всім по калачу.
Маком я притрушу,
В піч гарячу посаджу.
Випікайтесь, калачі,
У натопленій печі!
Буду я Галю й Нату
Калачами частувати.

Колобок і друзі. Петренко Микола

Вище хмари, до зірок
З димаря пливе димок:
У печі бабуся Ганка
Випікає Колобок!

Лис петляє край ліска,
— Кличте в гості! — вовк гука.
Сірий зайчик і зайчиха
Теж чекають Колобка.

Дід усівся край стола,
Скликав люду з півсела,
Всоте докучає бабі:
— Чи спекла?
— Так, вже спекла!

А хитренький Колобок
Розгріба в печі жарок
Та й пригадує стежину
Через луки та ярок.

Поза гору, поза ліс,
Через річку перевіз —
Там прослалося те поле,
На якому він ізріс.

Він у полі постріча
Комбайнера й орача,
Мовить:
— Вже зійшлися гості,
Тільки вас не вистача!..

Хто трудився для добра —
Кличу в гості вас, пора.
Діти, птахи і звірята —
Хліб усіх за стіл збира!

Оббіжить весь світ довкіл,
Аж тоді стрибне на стіл
Та й попросить розділити
Казку з правдою навпіл!


Коровай. Григорій Усач

В діжці стало тісно —
І чкурнуло тісто.
Відхилило кришку,
Визирнуло з діжки,
Підвелось на білі ноги
Та й стрибнуло на підлогу.

Це було ще до світанку,
Ніч співала колисанку,
Молодик присів на хату,
Додивлялись сни малята.
А як вранці
пробудились —
Здивувались, засмутились:
Це ж раненько-раночком
Раптом зникли прянички.
На яку ж це вуличку
Повтікали булочки?
Хто ж це буде їсточки
Хрумкотливі тістечка?
Ну, а зяблику відомо,
Як тікало тісто з дому.
Він живе над нашим ганком,
Прокидається до ранку.
І сьогодні встав, як завше
Дзьоб росою сполоскавши,
Тільки ноту взяв легенько —
Двері рипнули тихенько.

Хтось по сходинках скотився,
На доріжці зупинився.
Глянув зяблик на доріжку:
Чи то вушка, чи то ріжки,
Чи то руки, чи то лапи —
Хтось на вулицю чалапа.

Це ж бо наше тісто!
Вибігло за місто,
Розгулялось, розходилось
І у лісі заблудилось.
Пило воду із криниці,
Проковтнуло дві суниці,
На якійсь глухій стежині
Їло яблука й ожину.
Бачив зяблик спозаранку —
Вийшло тісто на полянку,
Сіло під дубками
Відпочить на камінь.

Тут і сонечко підбилось
І над тістом зупинилось.
Є для сонечка робота,
Є для пекаря турбота:
Тісто це сире, І треба
Дать вогню йому Із неба.

І завзято, променисто
Сонце плескало по тісту —
Промінцями, промінцями,
Наче теплими руками,
Ще й духмяними.

Сонце тісто припікало,
Припікало, випікало,
Нарум’янило.
Захлинувся зяблик свистом:
— Ой, як смачно пахне тісто!
Мов на полум’ї в печі
Випікали калачі! —
І примчали звірі, птиці
На те диво подивиться.
Чує ліс, і чує поле:
— Гей, ставайте всі у коло!
Коровай, коровай,
Кого любиш, вибирай! —
Та було все навпаки:
Це звірята і пташки
Вибирали,
Вибирали,
Танцювали,
Тішилися.
І до крихти чисто
Розділили тісто.

Для синички і лисички —
В тісто вкраплені сунички.
Білочці і зайчику —
Два хрустких окрайчики.
Їжаку з дружиною—
Печиво з ожиною.
Ласунові зяблику —
У м’якушці
Яблуко.

Пахне хліб. Платон Воронько

Як тепло пахне хліб!
Любов’ю трударів,
І радістю земною,
І сонцем, що всміхалося весною,
І щастям наших неповторних діб.
Духмяно пахне хліб.

Вірш про працю хлібороба. Максим Рильський. Спасибі

Святий хліб. Максим Рильський

– Не кидайсь хлібом, він святий, –
В суворості ласкавій,
Бувало, каже дід старий
Малечі кучерявій.

– Не грайся хлібом, то ж бо гріх! –
Іще до немовляти,
Щасливий стримуючи сміх,
Бувало, каже мати.

Бо красен труд, хоч рясен піт,
Бо жита дух медовий
Життя несе у людський світ
І людські родить мови.

Хто зерно сіє золоте
В землі палку невтому,
Той сам пшеницею зросте
На полі вселюдському.

Спасибі. Максим Рильський

Яке це славне слово — хлібороб,—
Що жартома ще звуть і гречкосієм!
До слів найкращих я вписав його б,
До тих, які ми серцем розумієм!

Який це труд, який солоний піт,
Яка жага і втома життєдайна!
Ну, безперечно, знає цілий світ
Про роль почесну трактора й комбайна.

Вірш про працю хлібороба. Максим Рильський. Спасибі

Спасибі їм: помічники живі
Вони у чеснім хліборобськім щасті…
Та треба працювать і голові,
Докласти треба руки мозолясті,
Щоб красувався вбогий переліг
Нечувано багатим урожаєм,
Щоб гречка розливалася, як сніг,
Пшениця слалась маревом безкраїм,
Щоб кукурудза в строгому ладу
Підкорювала все нові простори,
Щоб жайворонки пісню молоду
Підносили над колосисте море,
Щоб хліб, як сонце, сяяв на столі
У кожній хаті, домі та колибі…
Уклін земний працівникам землі!
Вам, сіячі, плугатарі,— спасибі!

9 вересня 1960 p. Гагра

 Хліб. Григорій Вієру

Людина в землю покладе зерно,
Проллється Дощ – закільчиться воно.

Під білим Снігом чорна Борозна
На зиму стане домом для зерна.

Весною Сонце вийде залюбки
Позолотити нові колоски.

Колоссям поле зашумить усе,
Колосся з поля Хлібороб звезе,

Щоб Пекарі умілі на столи
Гарячий хліб пошвидше подали.

Хліб. Григорій Вієру

А Жінка візьме паляниці ті,
Поріже на окрайці золоті.

І кожен, хто леліяв колосок,
Одержить свій, по совісті, шматок…

Однак щедріших ще ніхто не зна,
Як Сніг і Дощ, як Сонце й Борозна.

Вони свої окрайці доброти
Таким малятам віддадуть, як ти.

Хліб. Лідія Компанієць

Тільки-но з печі,
Скоринка в золі –
Свіжа хлібина
Лежить на столі.
День розпочався
З цієї хлібини…
В ній наш достаток,
Могутність країни,
Наших морів
Нестривожена синь,
Шлях до зірок
У космічну глибінь.
Кажуть в народі
Правдиві слова:
Хліб-годувальник –
Всьому голова!


Хліб і слово. Дмитро Білоус

У стінах храмів і колиб
сіяє нам святково,
як сонце, випечений хліб
і виплекане слово.
І люблять люди з давнини,
як сонце незагасне,
і свій духмяний хліб ясний,
і рідне слово красне.
Бо як запахне людям хліб,
їм тихо дзвонить колос,
і золотом сіяє сніп
під жайворона голос.
І, мабуть, тому кожну мить
бешкетнику-харцизі
їх слово батьківське звучить
як заповідь у книзі,
цей сплав чудесний, золотий
з ядристих зерен-літер:
«Не кидай хліба — він святий,
не кидай слів на вітер!»