Їжаки готують постіль. Володимир Пархоменко

Увечері поверталися ми з полювання. Їхали лісом. Світло фар виривало з темряви чорні стовбури дубів, білі стрункі берізки.

Під машину лягав жовто-коричневий килим сталого листя. Підстрибуючи на нерівній лісовій дорозі, машина йшла поволі. Раптом ми зупинилися. Перед машиною лежала темна кулька, обліплена опалим листям.

Це їжачок злякався світла, шуму мотора і завмер на дорозі. Трохи освоївшись, звірок засопів, ворухнувся і боляче вколов долоню. Я покотив його по опалому листі. Кулька стала ще більша.

Завбачливий їжачок, що ніс на своїх голках постіль, примусив усіх нас подумати про зиму. Хтось згадав, що бачив, як промчав на південь табунець північних свищів. Переді мною постав гостролистий клен, який ще так недавно яскраво полум’янів перед вікнами квартири, а тепер скинув своє розкішне вбрання і стояв незахищений на холодному осінньому вітрі.

А їжачок у роздягнутому лісі готує з листя зимову постіль. Десь у заглибині, під корінням дерева, засне він до весни. Хоч і добре зажирів їжак восени, та нелегко йому проспати зиму. Глибоких підземних нір звірки не риють, а біля поверхні землі під листяною ковдрою у сильні морози чимало їх і замерзає.