Осінні оповідання. Володимир Пархоменко

Осінні оповідання для дітей “На зимові квартири”, “Борсуки”, “Осінні квіти”.

Збірник оповідань про осінь, про зміни в природі восени. Оповідання про життя тварин, птахів, рослин в осінню пору. Цікаві і пізнавальні оповідання для допитливих дітей, батьків, вчителів.

 

На зимові квартири. Володимир Пархоменко

Пізня осінь. Все частіше вночі на землю спадають листобійні приморозки. Вранці довго клубо-чаться молочні тумани. Холоне земля, холоне вода. Тварини й рослини готуються зустріти зиму. Осінь— час великих переселень.

Вдень і вночі по одвічних второваних дорогах мчать на південь зграї перелітних птахів. Гагари і норці частину свого шляху до місця зимівлі пропливають по Дніпру. Деркач — поганий літун — мандрує по луках пішки.

Збираються в дорогу і перелітні звірки. Коли стає холодно і зникають комахи, так само як і птахи, вирушають у вирій кажани. Проте необов’язково переселятися на зиму в далекі краї. Деякі наші мешканці просто змінюють восени свої адреси. Здається, ще зовсім недавно у мілких водоймищах плавало безліч невеликих земноводних тварин — тритонів. А тепер вони залишили рідну стихію і сховалися в мох під опале листя або у невеликі земляні нірки. Хто не бачив влітку водомірок — комах, що швидко бігають на довгих ніжках по поверхні озер, ставків, річок? Тепер вони теж переселилися на сушу.

Залишили мілкі болітця жаби. Тисячами ідуть вони на зимівлю у глибокі ставки і озера. Цікаво, що під час такого переселення жабам нерідко доводиться перетинати шосе. За ніч, буває, сотні цих мандрівників попадають під колеса автомашин.

До глибоких зимувальних ям збирається риба. Першими переселились лящі і сазани.

А в лісі зараз вирує своє життя. Він наповнений шарудінням опалого листя, шурхотом чиїхось кроків. Неспокійно тут полохливому зайцю, і звірок тимчасово міняє адресу,— перебирається на ріллю, озимину.
Усяк по-своєму готується в природі до зими і шукає притулку від наступаючих холодів. А подихи півночі дедалі відчутніші.

 

Борсуки

Старий яр довгими язиками висунувся в поле. Віддалік на відкритому місці якісь невисокі зарості. Що ж воно таке? Підійшовши ближче, бачимо: заростями здавались вершини високих дубів, стовбури яких зникали десь у глибині яру.

Осінньої пори цей лісовий острівець дуже барвистий. Полум’яніють плоди калини, шипшини, глоду, барбарису. Рясніє припудрений синій терен. На одному із схилів цього яру влаштували своє житло борсуки.
Ось з десяток ходів. Біля них купки землі. Багато кубометрів її довелось викинути звірам! Вони щороку розширювали і подовжували свої нори, і поступово тут утворилося своєрідне кількаповерхове підземне містечко.

Складним лабіринтом його хазяї добираються до центральної спальні. Вона знаходиться на глибині 4—5 метрів. Біля одного з численних віднірків нагорнуто чималу купу опалого листя. Це борсуки, готуючись до зими, принесли вночі підстилку і не встигли всю її занести до нори.

Побачити в лісі борсуків важко: вдень вони сплять у норі, а на полювання виходять тільки коли стемніє. Не висовуючи голови, звір довго сидить біля входу, прислухається, чи все спокійно на поверхні. Упевнившись, що загрози нема, він вирушає на пошуки їжі.

Борсук нерозбірливий щодо їжі. Плигне перед носом жаба — з’їсть, натрапить на осине гніздо — поласує і мешканцями, і всією будівлею. Не пропустить він на своєму шляху ні миші, ні слимака, ні черв’яка, ні пташиного гнізда. Восени борсук їсть плоди диких яблунь, груш, різні ягоди. На ситих осінніх харчах звір нагулює близько 6 кілограмів жиру. Це запас на зиму. Потім борсуки чистять нори, вистилають спальню листям і мохом. А коли настають морози, залазять у нори, засипають ходи землею і сплять до весни.
Проте сон борсуків не такий міцний, як, наприклад, у ховрахів. Під час тривалої відлиги вони іноді виходять на поверхню.

Тіло борсука широке, незграбне: на короткій шиї— маленька голова з характерними чорними і білими смугами. На пальцях лап — міцні кігті.

Серед усіх наших звірів, що живуть по норах, борсуки найзавзятіші землериї. Норами цих звірів часто користуються лисиці. Буває, що в їхнє містечко на зимовий сон залазять і єнотовидні собаки.

 

Осінні квіти

Порожньо пізньої осені у полі, на луках. Годинами можеш іти по стерні, і ні на чому зупинити погляд. Тому так приємно буває зустріти у цей час на дорозі пізню квітку. Ось братик. їх біло-жовто-фіолетові пелюстки привітно виглядають з-під бурувато-сірих відмерлих трав. Милуєшся ніжною квіткою, що не злякалась їдких жовтневих туманів, холодних дощів, і мимоволі згадуєш іншу пору року.
…Блакитне небо з білими лебедями поодиноких хмаринок, море сонячного світла, юна зелень, веселий пташиний гамір. Весна!

Так, ці ж самі братки зустрічалися нам ще навесні. Це з них квітникарі вивели десятки сортів декоративних братків — білих, темно-синіх, пурпурових.

Чому ж братки цвітуть і навесні, і восени?

Низькорослим квітам на луках улітку живеться не дуже добре: їх затіняють високі трави, хліба. Ніякий метелик не добереться до такої квітки, та й мало сонячного світла дістанеться їй.
Ось чому братки, огоньки, дзвінець та деякі інші низькорослі бур’яни поспішають відцвісти весною, коли ще не піднялися хліба на полях і високі злакові трави на луках. Такі ж умови настають для них і восени після жнив. Тепер вони зацвітають удруге.

Ранню весну згадуєш і коли бачиш золотавих калюжниць. Тепер, як і навесні, вони знову вкрилися яскраво-жовтими блискучими квітами. Калюжниця росте на мокрих місцях, іноді наполовину у воді. Рослина має досить вологи, поживних речовин і може цвісти двічі на рік, І весною, і восени квіти з’являються у калюжниці на тій самій рослині.