Пори року (казка). Лідія Нестеренко-Ланько

У матінки-природи є чотири пори року і вони між собою немовби влаштовують своєрідні змагання, у яких ніколи нема переможців і переможених, бо жодна з них неповторна. Одна холодна і сувора, друга сонячна і тепла, третя погожа і весела, четверта золотисто-сльотава. Всі вони відмінні між собою і улюблені нами, бо кожен з нас має свою пору року. Це тому, що природа дуже розмаїта, у неї повно нерозгаданих таємниць, її краса завжди кличе до себе, хвилює, манить дивовижними перетвореннями, гармонією краси, яка приходить кожного року з дванадцятьма місяцями.

Зима

В небі зорі срібнії Зима засвітила, пеленою білою землю застелила.
Зимонько–сріблинонько дзвоники різдв’яні, а у тебе личенько — біле без румяни. Тихо в шибки заглядає, діточок розвеселяє, сипле снігом на оселі, знов канікули веселі.

Грудень

В грудневий день на стовпчику, на гілці, на даху, сидять собі горобчики у сірім піджачку. А у діток буде рай! Прийде в гості Миколай! Всім дарунки принесе під подушку покладе!

Грудень з вітром прилітає, груди снігу насипає, земля вкривається білою пухнастою ковдрою і засинає. Затихають птахи, шукають теплого місця звірі. Стелиться біла дорога в голубу далечінь. Сніжок поскрипує, чобітки порипують. Всюди біло кінця краю не видно. Сніжинки-зірочки тихо падають з висоти неозорого неба.
Під крижаний лід заховалися озера і ріки, стоять хатки, наче грибочки в пухнастих білих шапках.
Під корневищем високої смереки у густому гіллі живуть і колишуть зимові спогади бабуня Теплуня і дідуньо Морозило. Теплуня сонечко береже, у чарівний рукав ховає, щоб не застудилося. У ньому воно солодко і тихо спить йому сняться кольорові сни бо Грудень вночі закриває хмарами небо, розкидає навколо сніг. Вітри гудять, хуга кричить. Страшно стає. Та враз все кудись зникає, бо настає ранок.

Щезають з неба чорні хмари, затихають Вітругани, затихла і вже не гнівається Хуга. З-під сосни виходить бабуня Теплуня, виймає з чарівного рукава сонечко і підкидає його до неба. Летить сонечко поволі й невисоко, бо в Грудні у нього нема великої сили. Дивиться на нас згори і питає:

„Як ви тут без мене? Чи не дуже замерзли?”

„Ой, замерзли, замерзли,”— говоримо і радіємо від його осоння.

А найбільше діти. Вони швидко одягають теплі кожушки, беруть санчата, ковзани, лижі й на ковзанку, поки сонячно і світло на дворі. У Грудня день короткий, а ніч — довга. Дід Морозило іде за Святим Миколаєм до неба, допомогти йому подарунки на землю привезти. Грудень дає йому міцні дубові сани і молодого місяця, бо дорога до неба далека. Яскраво світить грудневий місяць, радісно блимають зорі, солодко сплять діти, а святий Миколай з Груднем ходить від хати до хати. Святий Миколай несе подарунки, а Грудень ялинку . Мають гостинці і дід Морозило, баба Теплуня, звірі й пташки у лісі. Миколай про кожного пам’ятає. Натомивися Грудень, засинає у гіллях високої смереки. Не чекає на брата січня, бо знає, що він вже спішить…

Січень

Ходить в білому кожушку січень-сніговик, у зайчатка змерзло вушко, а ведмедик — звик. Січень в шибки заглядає, діточок розвеселяє, сипле снігом на оселі, знові канікули веселі

Летить Січень по небі, радісно гудуть у трембіти вітри зимові, дренькають в шибки вікон, тупають холодом біля дверей. Піднімаються Вітрогани з глибокого яру і давай танцювати з ними сніговий аркан. Враз прилітає Хурделиця і чарівною мітлою розкидує сніг по містах і селах . Як добра господиня накриває білим пухом землю, озимину на ній. Щоб земля хліба вродила і всіх на землі нагодувала. Погосподарювала Хурделиця та й втимилася за день. Зробила собі хатку в кучугурі без вікон і дверей та й заснула.Стало тихо, тихо. І тут з лісових хащів виходить чарівна Ніч. Висока і струнка мов дівчина — красуня, розсипає свої довге густе волосся на оселі. Наче ластівка літає поміж гілок дерев, виймає з заплетеної коси зорі і розсипає їх по небу. Вони стають срібними ліхтариками і будять молодого Місяця, якому так ліньки встати. А ніч пливе по небу, тримає високо в долонях Різдв’яну Зірку, сповіщає згори:

— Христос народився! Славіть його!..
Люди вітають один одного з народженням Христа і весела Коляда ходить з хати до хати. А там і дідух, і ялинка в кольорових вогниках і смачний святковий стіл. Три празники йдуть у гості.

Лютий

Лютий сонечком забутий, в теплі чоботи він взутий, по дорозі, по стежинці, ходить в шапці-невидимці. Колом віхола танцює і сніжинки скрізь малює. З хмарок сонце виглядає, снігурів розвеселяє.

Коли з темного неба яскравими брискітками світять зорі, а місяць гойдається на верхівці сосни, розповідає красуні Ночі предивну зимову казку, вихором прилітає наймолодший син Зими Лютий. Щоб не було так тихо і спокійно, набирає він у груди синього нічного повітря і як дмухне, як сипне снігом, наче густим дощем, що нічого й зблизька не видно. Коли в гості з’являється Хурделиця, вони обоє хапаються за руки і танцюють нестримний танок. Зимовий аркан з коловоротом снігу біжить по землі, котиться відірваним колесом по густих небесних хмарах а Лютий сипле і сипле снігом у найменші закутки заглядаючи.

— Бокогрій прийшов, лютує,— говорять посміхаючись люди, бо знають, що ще не довго заглядати їм у морозяні шибки.
— Я вас запорошу, я вас заморожу,— лякає вітрами Лютий і ховає під снігом стежки та дороги. Крутиться працює, а тут втомився враз, сів у полі під крислатим дубом і заснув.
— Ти-х-хо, Лютий заснув, — шепоче віттям дуб.
— Спить?— перепитує бабуня Теплуня і швиденько сонечко з домівки виносить, до неба підкидає. Летить сонечко високо і швидко, відпочило воно за зиму, сили набрало. Високо злетіло, яскраво засвітило і враз сніги почали танути, снігурі на гілки прилетіли, а за ними синички і горобці по деревах скачуть. Цвірінькають, перемовляються, сонних комах у повітрі ловлять, які ледь –ледь дзикотіти почали.
— А що весна, а що красна, — розкричалася на весь світ сорока і розбудила Лютого.
— Ага зараділи, що я задрімав, весну викликаєте!— розлютився він. — Я вас зараз заморожу, я вас хараз налякаю,— тай сипнув пригорошні снігу. Горобці розлетілися по кутках апо закутках, ворона під дуба голову сховала, тільки снігурі червоногруді не злякалися снігу, бо він вже не такий холодний і скоро дощиком стане. Світить сонечко з-за хмар землю гріє, дорогу Весні травичкою вистелює. Зустрінеться зима з Весною на Стрітення і будуть сперечатися між собою. Побачить це лютий, візьме Вітра за чуба і полетить з ним за високі гори, за далекі доли у країну вічної зими, завиваючи по дорозі, як голодний вовк.

Весна. Березень

Прийшов березень в діброви землю прикрашати, у веселки кольорових ниток позичати. Між берізками в травичці виглядає котик кицю, він їй пісеньку співає пташенят в гнізді лякає…

Гаснуть бурульки від сонячного проміння, капають дрібні їх сльозинки на землю, то плаче Лютий. Йому так не хочеться залишати землю. Він гудить вітрами, сипле снігом, морозить, а потім як сипне снігом на землю, дивиться і радіє, що вдалося йому побешекетувати, але сонце вже високо і зимова паморозь швидко зникає від його проміння, стає водою і напуває підніжки фіалки, підморозники. Коли бруньки, починають розгортатися у листочки, лютий повертається на північ.
З теплих країв несуть птахи Березня на крилах . Весна пливе на човнику з дубового листя. Дзюрчать струмочки, зливаються у великі ріки і весняна повінь охоплює берег, а по ньому вже стелиться килим молодої травички. Шпаки і дятли ремонтують пошарпані за зиму гнізда, сорока облітає свої володіння і придивляється, де б знайти тихе місце на гніздо: чи високо, аж під самими небом на верховітті столітнього дуба, чи десь у густому ясені, щоб не чути криків галасливих ворон, які у зграї не можуть жити без суперечок.
— Ой, не все тут впорядку,— зітхає Березень, оглядаючи Землю. Він збирає гілочки з дерев, робить собі віничок і давай ним замітати свої володінння.
Пташки шугають поміж дерев, шукаючи собі пару, а зеленоокий кіт Муркіт і собі надумав красуню знайти. Він поміж дерев походжає, хутро своє об кору вичісує і радіє своїй волі, що прийшла до нього через відкриту хвірту вікна. Він тільки того й чекав, щоб вікно відкрили. Стрибнув на гілку дерева і гайда до лісу. Тут він поміж дерева ходить, пухнасте своє хутро об кору вичісує, лапки миє вуса довгі розправляє. Чепуриться, співає муркотячу пісеньку. Пару шукає. Весною не можна бути без пари,бо самому сумно. Чути його муркіт по всьому гаю . А його вже почула біла красуня і дивиться здалека як поміж дерев походжає Муркіт у сивій голубизні Березня і собі давай співати, бо сподобався їй чарівний красень, який так ніжно співає, хвостиком до себе закликає, гарними зеленкавими очима вабить. Весна прийшла…

Квітень

Розсіває квітень квіти по лісах долинах, весні сукню вишиває з дощових краплинок. Прилетять лелеки з вирію до хати, будуть лелечатам пісеньку співати.

Квітень засвічує сонячні блискітки чарівної трави мати-мачухи і вона маленькими сонячними свічечками розквітає повсюди. Весна велика турботлива господиня збирає толоку і прибирає все навколо. Піднімається високо сонце і дрібний весняний дощ грає кольорами веселки по садах і городах. На полях сходить озимина, городина, а люди сіють пшеницю, овес, гречку, ярину, щоб всього було багато, щоб вродило все, що посіяли. Без листочків зацвітають черешні вишні, абрикоси, земля дихає теплом і животворною силою. Квітень добрний господар, все вміє робити: посадити город, виорати поле, засіяти хліб і з ним поруч красуня Весна. Вона повіє теплим вітром, покропить сонечком, загляне у найменшу шпаринку і так звабить пахощами, що ніхто не може всидіти дома, люди виходять на городи, ділянки і весело працюють, спостерігаючи як весна там посіялп любисток, материнку, барвінок. Ось вже й польовий хвощ стелиться біля тину, де повистрибували пагінці чорвоних жовтих рожевих мальв. Це квіти української землі. Пахучі конвалії ледь ледь пробиваються до сонця спочатку одним листячком, потім двома, а у травні тоненькі стебельця покриваються дрібними пахучими квітками. Поруч з ними красуються пахучі фіалки, м’ята. Зранку ще видно на травичці паморозь, але солов’ї прокидаються першими і розбуджують, заховавшись у пухнасті вербові котики. Вони чекають, коли воно підніметься високо і зігріє їх теплим промінням.

Пухнасті котики стають зеленими листочками після Вербної неділі. Тоді на пагорбах розцвітає синьоокий барвінок, а лелеки починають вимощувати свої гнізда м’яким мохом, вистелюють його запашними травами і пухом, шукають пару і вікладають яєчка. У травні вони почують перший писк свого пташеняти.

Великодні дзвони сповіщають: Христос Воскрес! Воістину Воскрес відповідають радісно люди йдучи з храму. У їх святкових кошиках запашна великодна паска і писанки — символи таїнства небесного, яке ввібрало у себе різноманітні кольори матінки— природи.

Травень

Через гори, через гай летить травень в рідний край. На трембіті трембітає полонину звеселяє. День прозорий голубий, пахне білим квітом, ідуть в гори ватаги, бо почалось літо.

„Травник”, „пісенник”, травень — так називають останній місяць весни , тому, що вся земля засіялася соковитими травами і чекає першого сінокосу. У лісі співають птахи, гудуть на квітках бджоли. Вони збирають цілющий травневий мед. Прокидаються в саду хрущі. Зранку й до вечора вони літають з квітки на квітку. Вони роблять велику роботу, запилюють на дереві квіти. В народі говорять: „Якщо хрущів багато, то буде гарний врожай черешні, яблук, слив”.
Утравні ватаги збирають отару і йдуть в гори, на високі полонини. Там ціле літо будуть пасти худобу, вівці, робити бринзу. Про велике свято ватагової ватри сповіщають трембіти. На празник великої ватри приходять люди, кожень веде з собою свою маржинку (корову, телятко, чи вівці). Сонце піднялося високо і добре зігріло землю. Високі соковиті трави чекають на перший сінокіс. Діти закінчують школи і довгі літні канікули вже чекають на них у червні.

Літо. Червень

Прилетіли літо, в ластівки на крилах, мало на голівці солом’яний брилик. В небі жайвір наче дзвоник, і на скрипці грає коник. Із веселкою метелик землю звеселяє там суниця-багряниця гарно дозріває.

Червень місяць тиші і спокою. Все що люди посіяли швидко росте під промінням сонця. Він пахне стиглими ягодами, квітами яблук і жасмину. На деревах звабливо достигає черешня, в горді набирає соку полуниця. Маленька багряна суничка ховається в лісі, під кущем, у травах. Її по солодкому запаху знаходить її метелик. Вмитий ранньої росою, причесаний небесною веселкою, він ласує соком сунички, бо вона має велику силу, дарує здоров’я всім, хто її любить. Літають над полями різнокольорові метелики, а літо перескочивши поріг дощових днів, поспішає до дітей і дарує їм довгі літні канікули, де повні тарелі черешень і полуниць чекають на тебе на бабусиному столі. З пасовиська Лиска несе тепле молоко, а запах смачного хліба можна відчути тільки на порозі дідової хати.

Липень

Розцвітає липа золотистим квітом, повні бочки меду назбирало літо. На Купала в небі сонечко мандрує, Марена з віночком у воді танцює. Раптом дощик налетів, всіх він добре покропив.

Медом-липцем пахне липень, бо на липі засвітили квіти розквітки, і мов жовті кудельки-сонечка розсівають навколо себе чарівний запах липового меду. Невтомно працюють бджоли, вони стають з першими променями сонця і працюють до заходу.

У Липні на велике свято Івана Купала і Марени. Сонце три рази купається в теплій росі. Хлопці розкладають велике вогнище і стрибають через нього, оздоровлюють себе, а дівчата плетуть вінки з трав, квітів, прикрашають їх синім барвінком, ставлять на нього запалену свічку і пускають на воду, щоб його зловив коханий хлопець. У Купальську ніч в лісі цвіте папороть. Її цвіт має велику таємничу силу, бо ховає в коренях своїх предивні скарби. Хто їх знайде, буде щасливий і багатий.
На Петра і Павла празникують люди, випікають розмаїті солодощі, сирники, мандрики і роздають дітям . Пахне першим скошеним сіном. 21 липня починаються жнива.

Серпень

Серпень меду назбирав, у копички хліб поклав і покликав теплий вітер, щоб із неба сльози витер, щоб старий вітряк ожив і пшеницю змолотив. Будем зиму зимувати хліб із медом ласувати.

Серпень красується на полях копичками хліба і вже перший Спас Маковій приходить у храм святити колоски жита, пшениці, вівса, гордній мак — символи родючості української землі. „На Маковія дрібний дощик сіє, щоб Великий Спас вітав з кошиком всіх нас”,— говорять у народі і несуть у великих кошиках святити мед, яблука, груші сливи, виноград . Освячення в цей день квітів і різних фруктів символізувало щедрість природи, яка всіх годує, про всіх дбає, не забуває про птахів і звірів, що залишаються зимувати.

Співають жорна з вітряками останню пісню літа, бо вже дикі гуси не кваплячись летять у вирій, роблять зупинки, бо ще день дарує їм сонячне тепло, але вечір дихає прохолодою. Якщо лелечі ключі заспішили в дорогу, то зима буде ранньою і холодною. Та цим не переймаються комахи, які ще дзигають повсюди. Вирує життя в мурашнику. Його мешканці нагромаджують високі земельні замки, щоб було тепло під пухнастим снігом. У східних степах України збирають соняшник, а бджоли ніяк не заспокоюються, добирають з квіток пахучий соняховий мед.

Осінь. Вересень

День розсипав крапельки сріблисті, у саду він яблука збирав, вересень калиновим намистом наречену-осінь прикрашав. Одягав їй шати золотії, заплітав соломяну косу і співали тихо вітровії, про її незрівняну красу.

Вересень іскристо-сизою памороззю накриває голівки троянд, які ще хочуть цвісти і тягнуться до сонця. Великий художник з чарівним пензлем у руках він розфарбовує жовтими червоними золотими кольорами листя на деревах, траву по схилах гір, покоси на полях. Доцвітають айстри, палахкотять сонячними кольорами чорнобривці, дивує всіх чарівним квітом хризантема, розкриваючи корони дрібного цвіту. Вона любить прохолоду, не боїться ранніх туманів, які звисають довгими молочними косами з сонного неба. Заснули на пристані човни, згорнувши свої вітрила, а шпаки ще не поспішають відлітати, вони визбирують на полі розсипані зернятка, і комашню, що не вспіла заховатися у грунт. По лісових хащах ховаються опеньки, важко гупають груші в саду, а дрібні горіхи ліщини сипляться в долоні. Ліс ще весело шелестить листям, дерева красуються у листяній купаві осені.

Жовтень

Бігав жовтень по калюжах, тротуарах і дахах, полюбив він поле дуже і літав неначе птах. За ним листячко із клена, із пустунчиком дощем. Парасольки, діти, люди, танцювали ще і ще…

У жовтні в синє небо дивиться земля і з сумом проводжає останніх птахів. Гублять піря дикі гуси, голуби. Білочка вимощує ним своє гніздо, складає у дупла запаси на зиму. Загорнувшись у срібне павутиння літає бабине літо по садах і городах, випрошує в сонця ще трохи тепла. На полях завершується свято печеної картоплі, бо нова борозна ховає в себе насіння. Сиплеться в неї озима пшениця, овес, жито. Земля ще дихає теплом, бо хоче в собі зігріти майбутній врожай. Шамотить у хащах заяць і гірко думає про колір свого хутра лисиця, а ведмідь шукає місце для берлоги.
Дзвінким бубном і співом скрипки сповіщає жовтень хлопцям і дівчатам про весільну пору . Жовтень-весільник щиро благословляє молодят до шлюбу, сипле їм квіти до ніг, дзвенить кришталево і дріботить у весільному танку. На столах красуються щедрі дари осені, а жовтобокі зачаровано споглядають забави жовтня крізь шпарку похилого тину.

Листопад

Славний місяць листопад, стріпав листя все підряд. Замітав стежини чисто, запорошив листям місто, а зимовії вітри, гарно місто підмели…

Рідний брат зими Листопад вилітає з вирію на землю, і веде за собою зловісні пустельні вітри. Сіються мов крізь сито холодні дощі. Сумно падає додолу листя з дерев, а буревії розносять його з перекотиполем по степах і долинах. Навколо сльота і мокрінь. Здається негоді не буде кінця. Та ось пожвавіли горобці, зацвірінькали під дахом і вже розпогоджується небо. З-під хмари виглядає сонце, посміхається, бо ще у дупла не сховалися комарі, а трава лукаво зеленіє по оберегам і хризантеми стріпують з голівок білі беретики снігу.

Хлипнула осінь в горах і затихла. Заснула мов маленька дівчинка у дуплі старовинного дуба. Він накрив її своїм ще зеленим листям і розповів казку про морозяний ранок, що прилетів з блакитних небесних стаєнь і привіз на білому коні Архистратига Михаїла. Він приніс на землю пухнасту снігову хмару. Вона розсипається дрібними сніжинками і накриває все білим простирадлом. Перший сніг стелить дорогу Зимі.

„Сніг, сніг,— кричать діти і радісно вибігають на вулицю, залишаючи за собою чорні сліди.
Сховався під кущ зайчик, його не видно, бо він одягнув вже біле хутро. В берлозі ведмідь сонно смокче лапу і дивиться сни про літо. Рудоволоса лисяця крутиться поміж дерев. Зима зимою, а їжу треба вже шукати…

Поділіться з друзями:

  • Час читання:3 хв. читання

Залишити відповідь