Євгенія Ярошинська (1868-1904) увійшла в українську культуру як талановита письменниця, активний громадський діяч, педагог, перекладач, етнограф, фольклорист.
Євгенія Ярошинська народилася 18.10.1868, с. Чуньків, тепер Заставнівського р-ну Чернівецької обл. – 21.10.1904, м. Чернівці. Родом із сім’ї сільського вчителя, що спромоглася тільки на її початкову освіту: Євгенія закінчила шість класів у Чернівцях (1882).
Надолужувала самоосвітою вдома, захоплювалася західноєвропейською літературною класикою, передовсім німецькою. Під її впливом почала писати вірші й прозу німецькою мовою, у віденській «Цікавій газеті» надрукувала повість «Жіноче серце» (1886) та оповідання «Кузен Фріц» (1887). Як і О. Кобилянська, письменниця опинилася перед перспективою стати за умов тодішньої онімеченої Буковини німецькомовною авторкою з України. Та із любові до рідних народу, мови, пісні народилася Ярошинська – письменниця українська: редактор журналу «Буковина» Ю. Федькович надрукував україномовний дебют оповідання «Уроєна слабість» («Уявна хвороба». – В. П.). Немало значила для її становлення рідна література, також російське і польське письменництво (читала в оригіналі).
“З роду вона була дуже здоровою дівчиною і незвичайним таланом до всього. Вже на 3 році життя уміла дещо читати і довгі вірші з пам’яті казала. Покінчила 6-ту клясу в Чернівцях з відзначенням… Дома читала, писала, неусипанно, що не мож було її від книжок відірвати”,– згадував батько письменниці Іван Ярошинський у листі до Павлика від 8 лютого 1906 року.
В прозу Євгенія Ярошинська входила як спадкоємиця Юрія Федьковича. Його творчість дала імпульс для створення оповідання з народного життя «Вірна люба». Ця оповідь про випробування любові рекрутчиною і шлюбом із іншим зафіксувала й образ самої авторки та миле їй заняття – записування пісень. За збірку «Народні пісні з-над Дністра», яку письменниця надіслала до Петербурга, Російське географічне товариство нагородило її срібною медаллю (1889).
Є. Ярошинська була активним дописувачем газети «Батьківщина» й журналу «Народ» (статті про демократичну інтелігенцію, етнографічно-побутові нариси). З художніми творами, крім «Буковини», виступала в «Зорі», «Літературно-науковому віснику», «Зернах», «Ділі», «Буковинському календарі». Вчителюючи на Буковині, виступала в пресі з педагогічними статтями; з 1904 р. ввійшла до редколегії вчительської газети «Промінь» (Вашківці). Продовжувала водночас фольклорно-етнографічну діяльність. Етнографічні матеріали письменниці друкувалися в німецькомовних віщаннях (журнал «Wiener Mode» та ін.).
Художня спадщина письменниці не надто велика: більш як три десятки оповідань, новел, «образків», дитячих казок, кілька повістей. Головна їх тема – народне життя та становище інтелігенції. Естетична вартість творів неоднакова: над деякими з них тяжіє дидактична прикладна настанова. Прикметні ознаки прози Є. Ярошинської 90-х років – автентичність колізій із життя, ліризм, фольклорне спілкування («Проклятий млин», «Брати»), Морально-етичні конфлікти оповідання «Золоте серце», тло містечкового життя, детективний компонент сюжету свідчать про належність письменниці до «школи» Франка. Суголосна розвоєві українського письменства з реалістично-психологічним вирішенням теми інтелігенції повість «Понад Дністром» (1895). Тут зафіксовано народолюбні поривання буковинської молоді, створено привабливі, хоч і не розкриті в дії, образи «нових людей» (Марія, Орест). У повісті «Рожі а терне» в побутово-психологічному ключі виведено різні постаті священнослужителів. Серед творів малої прози вирізняється зворушлива гуманістична новела «Адресатка померла», що засвідчує демократизм авторки, композиційну вправність, лаконізм, виразність мови. Загалом новелістичний жанр у набутку «традиціоналістки» Є. Ярошинської показує її оволодіння модерними засобами ліро – драматичного психологізму («Кінець», «На цвинтарі»). Письменниці суто національної орієнтації не надто щастило з критикою, що закидала їй сентиментальну спрямованість.
Центральним твором прозаїка, що утвердив її в рідному письменстві, приніс популярність, є повість «Перекинчики» (1902). Замулення душ у родині протопопа Артемія, що денаціоналізувався задля користі; взаємини студента Костя з сиротою Анною, його зрада дівчини й рідної нації, потім повернення до неї – такі основні сюжетні вузли твору, що застерігає від зради рідного народу. Симпатії авторки віддано Анні, яка, долаючи труднощі, обирає шлях учительства.
Дитячі оповідання Є. Ярошинської, опубліковані «Бібліотекою для молодіжі», «Дзвінком» та видані окремо в 1901 – 1907 рр., відтворюють тяжку долю юного пагіння простолюду («Найбільший скарб», «Розумна Настуня»). Культивувала письменниця не без успіху і жанр літературної казки («Королівство оводів», «Квіти» та ін.). Творча спадщина письменниці, життя якої передчасно обірвала хвороба, становить помітний набуток української літератури.