Японська народна казка
Давно колись жили собі чоловік і жінка, та не було в них дітей. А тому ходили вони щодня у храм молити богів, щоб ті послали їм хоч би малюсінького хлопчика. І от одного дня знайшовся в них синок завбільшки з мізинчик.
– Ой, яка гарненька дитина! – раділа мати.
– Скоро підросте і нам допомагатиме! – тішився батько.
Батько й мати назвали сина Іссумбосі, тобто Хлопчик-Мізинчик, і берегли його як зіницю ока. Хлоп’я було розумне, та от біда – нітрохи не росло. Минув час, і от надумав Іссумбосі вибитися в люди,
впав навколішки перед батьками і просить:
– Будь ласка, відпустіть мене у столицю.
Спочатку батько й мати не знали, що й відповісти, але згадали, який він у них розумний, і погодилися з його проханням. Хлопчик зробив собі меч із голки, що дала мати, і вранці всі троє подалися на берег річки.
– До побачення! – гукнув Іссумбосі й поплив униз за водою у чайній чашці, веслуючи паличками для їжі хасі. Через кілька днів добрався він до столиці, переповненої людьми, каретами і кіньми.
– Оце так столиця! – промовив хлопчик, прошмигуючи між ногами у людей. Невдовзі його увагу привернув величезний будинок.
– Дозвольте увійти! Дозвольте увійти! – гукнув Іссумбосі щосили, стоячи на ґанку.
За якийсь час двері відчинились, і на порозі з’явився ошатно вдягнений вельможа.
– Дозвольте увійти! – так само голосно повторив Іссумбосі.
– Цікаво, хто це говорить? – спантеличений вельможа оглянувся навколо.
– Я тут! Я тут!
Іссумбосі вибрався з гета1 і затупцяв ногами.
– Ого, який дивовижний чоловічок! – вельможа посадив Іссумбосі на долоню.
– Мене звати Іссумбосі. Я хотів би стати вашим слугою, – мовив хлопчик.
– Гаразд, я беру тебе на службу.
Вельможі відразу сподобався цей маленький, але жвавий хлопчик.
Іссумбосі був працьовитий і кмітливий, а тому в домі всі його любили. Та найбільше припав він до серця дочці багатого вельможі.
Одного разу Іссумбосі супроводжував її до храму. Дівчина боялася, щоб на хлопця не наступили ногою, і посадила його за пояс свого кімоно. Коли ж вони поверталися додому, в темній вуличці на них раптом напали два дуже сильні і жорстокі чудовиська-людожери з бичачими рогами і тигрячими іклами.
– Стривайте! Я вам покажу! Іссумбосі вискочив з-за пояса дівчини і замахнувся мечемголкою.
– Ха-ха-ха! Що це за дрібнота? – зареготав один із напасників і, схопивши Іссумбосі лапою, кинув його собі в пащу.
Хлопчик був маленький, тож міг вільно бігати в животі чудовиська і колоти його мечем.
– Ой, болить! Ой, болить! –
заволало чудовисько і, виплюнувши хлопчика з пащі, дременуло світ за очі. Тоді Іссумбосі стрибнув на обличчя другого чудовиська і виколов йому око.
– Ой, рятуйте! Ой, рятуйте! – затуливши обличчя лапами, заволав другий напасник і накивав п’ятами.
Коли Іссумбосі отямився, то побачив перед собою на землі маленький чарівний молоток – скарб чудовиськ.
Дочка вельможі махнула цим молотком і промовила:
– Іссумбосі, стань великим!
І тоді сталося чудо: Іссумбосі почав рости і за мить перетворився на вродливого юнака. Кажуть, що незабаром після того Іссумбосі оженився з дочкою вельможі, викликав до столиці своїх батьків і всі вони зажили разом у добрі та в щасті.
Переклад із японської Івана Дзюба, ілюстрації Олени Антимонової