Ввік до заслуги дві ведуть дороги,
І дві корони жизнь нам може дати:
Одна – трудиться і калічить ноги,
А друга – з вірою й молитвою страждати.
Щаслив муж і народ, якого воля
Судьби веде з одної та на другу,
Із поля праці до терпіння поля,
Щоб мовчки йшов через огні й наругу.
Аби ступав, мов ніччю путник в полі,
З сльозою в оці та з надією в душі,
Що ще діждеться ранку, світла й волі.
І нас, брати, отак веде рука судьби;
Йдучи з молитвою наперекір недолі,
Ідім до світла, щастя та любви.