Завірюха. Василь Симоненко

Ой, зима!
Біжить, регоче біло,
Бубонами брязкає в степу…
Вам усе на світі зрозуміло?
Просвітіть, премудрі,
Недозрілу
Душу мою,
Зрячу і сліпу!
Душу примітивну,
Як хурделиця,
Білу й зрозумілу,
Наче сніг!
їй чомусь
В очах туманом стеляться
Істини одвічні і нудні.
Ну й зима!
Сміється, свище, сіє,
Гонить дум урочистий кортеж:
Як усе на світі зрозумієш,
То тоді зупинишся
І вмреш!