За тиждень Великдень. Софія Майданська про Вербну неділю

Розповідь про святкування Вербної неділі.

За тиждень Великдень. Софія Майданська. Розповідь про Вербну неділю

За тиждень Великдень. Софія Майданська

Хтось легенько вдарив мене по плечу – озираюся:

– Шутка б’є, не я б’ю – за тиждень Великдень!

Верба б’є, не я б’ю – за тиждень Великдень!

Переді мною маленький хлопчик тримає в руках тонку вербицю з пухнастими котиками, притрушеними пилком.

– Хто ти?

– Я весняний Вістунець, прийшов сповістити, щоб увесь хрещений люд готувався до найкращого свята весни, до Великодня.

– А чого мене б’єш?

– Хіба це я? Це свячена вербиця. Сьогодні її день. Сьогодні Вербна неділя. Навесні, як тільки пригріє сонечко, верба першою прокидається. Її пухнасті котики будять усіх до роботи: «Вставай,вставай! Надійшов Білий тиждень! – гукають вони. – Час веснувати! Час орати і сіяти!»

То ж і ти не зволікай, бо:

Верба б’є, не я б’ю –
за тиждень Великдень!

І хлопчик Вістунець знову легенько вдарив мене свяченою вербичкою.

 


* Шутка – так на Буковині і в Галичині називають вербові котики.

* Білий, або чистий, тиждень – останній тиждень перед Великоднем.

 


***
Свячену лозу дуже шанують і закладають у хаті за ікони.

Батьки «били» своїх дітей вербовими гілочками, щоб вони були слухняними, чемними й здоровими.

Як уперше навесні виганяють худобу на пасовисько, то обов’язково б’ють її свяченою вербою, «щоб нечисть не чіплялася до тварин».