За тиждень Великдень. Софія Майданська про Вербну неділю

Хтось легенько вдарив мене по плечу – озираюся:

– Шутка б’є, не я б’ю – за тиждень Великдень!

Верба б’є, не я б’ю – за тиждень Великдень!

Переді мною маленький хлопчик тримає в руках тонку вербицю з пухнастими котиками, притрушеними пилком.

– Хто ти?

– Я весняний Вістунець, прийшов сповістити, щоб увесь хрещений люд готувався до найкращого свята весни, до Великодня.

– А чого мене б’єш?

– Хіба це я? Це свячена вербиця. Сьогодні її день. Сьогодні Вербна неділя. Навесні, як тільки пригріє сонечко, верба першою прокидається. Її пухнасті котики будять усіх до роботи: «Вставай,вставай! Надійшов Білий тиждень! – гукають вони. – Час веснувати! Час орати і сіяти!»

То ж і ти не зволікай, бо:

Верба б’є, не я б’ю –
за тиждень Великдень!

І хлопчик Вістунець знову легенько вдарив мене свяченою вербичкою.


* Шутка – так на Буковині і в Галичині називають вербові котики.

* Білий, або чистий, тиждень – останній тиждень перед Великоднем.


***
Свячену лозу дуже шанують і закладають у хаті за ікони.

Батьки «били» своїх дітей вербовими гілочками, щоб вони були слухняними, чемними й здоровими.

Як уперше навесні виганяють худобу на пасовисько, то обов’язково б’ють її свяченою вербою, «щоб нечисть не чіплялася до тварин».