Зміст сторінки
Батько і мама. Богдан Лепкий
Як мені вас не любити,
батьку рідний, нене,
та ж ви мене згодували
і дбали про мене.
Та ж ви мене згодували
щирими руками,
ой, нема то ніде в світі,
як в батька і мами.
Батько розуму навчає,
мати приголубить,
ніхто мене так не світі,
як вони, не любить.
Дай же, Боже, щоб я виріс,
в школі гарно вчився,
щоб я батькові і неньці
добре відплатився.
Малюнок Ганни Журновської та Костянтина Музики.
Родина. М. Тахистова
Мені бабуся казку розкаже,
І зробить солодкий пиріг,
І дасть мені трошечки пряжі,
Щоб з кішкою побігати я міг!
А дід мені подарує рубанок,
Цвяхів принесе, молоток,
І буде готовий спозаранок
Шпаківня у нас і совок!
А тато візьме на рибалку,
Розповість про лісових травах…
Ми поруч, трохи перевальцем
підемо повз ялин грибних.
Грибів наберемо на узліссі,
Вигадливий корінь знайдемо,
В забутій лісничої хатинці
Ми чаю з малиною поп’ємо…
А мама, схиляючись над ліжечком,
Спокійну пісню заспіває,
Навшпиньки вийде крадькома
І добрі сни покличе!
А у вікна вривається вітер,
Я думаю, довго не сплю:
Ну чим мені на це відповісти?
Я просто їх дуже люблю!
Що таке сім’я. Н. Чемерис
Розкажу вам, друзі, я,
Що таке моя сім’я.
Разом дружно проживаємо
І пісні про це співаємо.
Люба матінко моя —
Як пишаюсь нею я!
В неї рук золотії.
Серцем кожного зігріє.
Тато сильний і завзятий —
Він господар в нашій хаті.
Все майструє, все ладнає,
Бо для всього хист він має.
Дід і бабця — у пошані,
Вони праці ветерани.
Всіх онуків міцно люблять.
І як пташенят голублять.
Є у мене ще й брати —
Кращих в світі не знайти.
Ось і вийшло всіх сім «я»
Знайте, це моя сім’я.
Вогнище родинне. Дмитро Білоус
На світі білому єдине,
як і дніпрова течія,
домашнє вогнище родинне,
оселя наша і сім’я.
Ми відтоді початки лічим,
як муж з камінням і паліччям
за звіром кидався вдогонь,
а жінка берегла вогонь,
вогонь, що предки розкладали,
здобутий ними від тертя;
пожитки різні, причандали,
що перейшли з первобуття.
Й слова житейські необхідні,
що проростали, як зерня,
вогнем освячені і рідні:
горнутись, горниця, горня.
Хоч їх походження і різне —
немає в цьому дивини.
Та дух вітчизни, материзни
несуть і досі нам вони.
Слова, що доти їх не знали,
первісні трепетні слова,
що зігрівали і єднали, —
і мова врунилась жива.
В щасливі і в тяжкі години —
куди б нам не стелився шлях
не гасне вогнище родинне,
в людських запалене серцях.
Дуже чуттєві, мудрі вірші Ольги Науменко про значення сім’ї, родини у житті дитини. Вірші про те, звідки приходить справжнє щастя; про те, що найважливіше у житті. Читати всім!!!
Розмова про головне. Ольга Науменко
Запитала раз Катруся
У сивенької бабусі:
«Що у світі наймиліше,
А відтак найголовніше?»
Усміхнулася старенька
Та й промовила: «Рідненька,
Як бабуся і як мати
Можу впевнено сказати,
Що для всіх батьків у світі
Наймиліші – їхні діти,
Для малечі, навпаки, –
Їхні люблячі батьки».
Пильно слухала Катруся
І горнулась до бабусі.
Пам’ятай і ти, дитино,
Головне в житті – родина!
Крила. Ольга Науменко
Якось в стайні мама-поні
Говорила своїй доні:
«Люба, завжди пам’ятай:
Ти у мене най, най, най!
Найгарніша, найспритніша
І, авжеж, найрозумніша.
Не вагайся, моя мила,
Бо тобі усе під силу.
Хай збуваються всі мрії!
Доню, я у тебе вірю!
А сама ж, чим тільки зможу,
Завжди радо допоможу».
Так матуся говорила,
А у доні її крила
За спиною виростали
І наснаги додавали.
А коли вона зміцніла,
Всім на диво полетіла
До жаданої мети
І змогла все досягти!
Найбільше щастя. Ольга Науменко
Велика радість мами й татка –
Це їхнє крихітне дитятко.
Маленький син чи люба донька,
Що тягнуть приязно долоньки.
Що пильно дивляться їм в очі
І щось по-своєму белькочуть.
У них попереду чимало,
Та починається все змалу.
Маленькі успіхи і драми,
Найперший крок назустріч мамі,
Таке очікуване слово,
Яке зірвалось випадково.
Дитя іде у світ завзято,
А поруч завжди мама й тато.
Вони плекають і навчають,
У всьому радо помагають.
Батькам доводиться нелегко,
Та всі чекають на лелеку,
Бо це найбільше щастя в світі,
Коли народжуються діти!
Щасливе кошенятко. Ольга Науменко
День повільно догорав,
Тихий вечір наступав.
І надворі, і у хаті
Всі збиралися вже спати.
Та одненьке кошенятко
Не хотіло зовсім спатки.
Все крутилося, зітхало,
А вже згодом одказало:
«Мамо, тату, не сваріться,
Та чомусь мені не спиться,
Дещо розум мій проймає
І від сну відволікає.
Чув, існує в світі щастя,
Муркотливе та пухнасте.
Розкажіть мені про нього,
Що в нім дивного такого?»
Усміхнулась мама хватко
І поглянула на татка.
Той почухав собі вухо
І сказав маляті: «Слухай…
Щастя, це коли є дім,
Коли затишно у нім,
Коли є батьки і діти,
Є що їсти, є що пити…»
В мить зраділо кошенятко
Та зіп’ялося на лапки,
Усміхнулося ласкаво
І батькам своїм сказало:
«Я доглянутий і ситий,
І любов’ю оповитий!
Люба мамо! Любий татко!
Я щасливе кошенятко!»