Вірші про маму (для дорослих дітей)

Мамина криниця. Л. Кірик-Радомська

Висохла криниця в мами біля хати,
Звідки пили воду, як були малі.
Дивиться на небо стара сива мати,
Там летять додому сірі журавлі.

Не журися, рідна, прилечу до тебе,
Джерело розчищу, вишні напою.
Бо ніколи в світі забувать не треба
Мамину криницю в рідному краю.

Журавлиний клекіт лине над садами,
Кучеряві вишні, голуба вода.
Коли діти вдома видається мамі,
Що прийшли до неї молоді літа.

Материна хата. Петро Гаркуша

Знайома дорога веде до села,
Стежина заросла травою.
В цій хаті в минулому мати жила –
Повіяло ж холодом й журбою…
Зустріла скрипінням хвіртка мене,
Криком підбитого птаха.
Низько над вишнею хмара пливе,
Сльозою заплакана хата.
Крізь сльози міражні я бачу бліде
Обличчя і постать сумну на порозі,
Цілую я руку – а мати бере
Рукою холодною синові сльози.
* * *
Мамо, матінко, матусю,
Вас бачу я лише у снах.
Додому я ще повернуся,
До хати вічної – що на гробках.

Коханій мамі. Надія Кметюк

Моя маленька біла хата,
Садок вишневенький при ній —
Цей спогад серця вічним святом
Несу собі із краю мрій.

І Мама — як Свята Молитва.
Як Сонечко, що любить цвіт,
По волошковій пісні жита
Веде свою Надію в світ…

І так близенько нам до неба,
І так нам зоряно удвох.
О МАМО! МАМОЧКО, від Тебе
Прийшов у мою душу Бог.

І в час скорботи і посухи,
І в час свинцевої грози
Твоя Молитва й Сила Духа
В моєму серці біль сльози
Гасили завжди… Мамо, Мамо,
Кохана Мамочко, прости…
В житті між хаткою і Храмом
Судились нам важкі хрести,
Терниста путь, болючі сльози…
Схилюсь перед Тобою знов:
Нехай Небесний Вищий Розум
Воздасть Тобі за всю Любов!…
Моя маленька біла хата,
Садок вишневенький при ній…
Я хочу в те тихеньке свято.
Де менше болю, більше мрій…
Де так біблійно квітли зорі,
Де так співали солов’ї
В саду вишневім, мов в соборі:
Тули до серця ті пісні…
Де небеса цвіли барвінком
У євангелії весни,
Де я сміялась дзвінко-дзвінко
І вірила у світлі сни.
Де айстри Мамині світились,
Мов кольоровії сонця,
Де я між мальвами молилась —
Сама, мов мальва, до Творця.
Де плакали й співали квіти,
І не вмирали круглий рік.
Де Сонце й Місяць — Божі діти —
Вели моєму щастю лік.
Де хліб насущний і Молитва,
І квіти , й зорі, й доброта —
У серці воєдино злиті,
Де МАМА — юна і Свята.

Мама. Зоряна Живка

Зроблений нами крок —
Мами сльоза, усмішка,
Бачить їх тільки Бог
Серед нічної тиші.

Мамо, уже сивина
Скроні твої побілила.
Ти в мене в світі одна,
Рідна матусю мила.

Я пронесу крізь роки
Образ твій — в серці несхитно
Ніжна твоя рука,
Тиха твоя молитва.

Мамина Молитва. Лідія Меланіч

Мамо! Матусю! Рідна!
Скільки в цім слові світла!
Скільки у нім тривоги
І молитов до Бога.

Мамо! Матусю мила!
Ти піднімаєш крила
Сонячному світанку
Й дивишся в очі ранку.

Слухайте, люди й країни, —
Мама стоїть на колінах:
Скільки у ній тривоги
І молитов до Бога!

Мамині очі. Олеся Мамнич

На мене звернені очі:
Великі, карі, жіночі.
В своїй любові бездонні.
Магічні, як у Мадонни.
Добром налиті до краю.
Я з них наснагу черпаю.
За них я Богу молюся —
Кохані очі матусі.

Мамі. Ольга Міцевська

В круговерті клопотів одвічних
День новий несе нові тривоги…
«Мамо, прочитай мені про Бога!» —
Шепіт доні — наче з неба вістка.

Я в проханні цьому чую дивну
Ангельську мелодію стокрилу.
… Знаю, мамо, часто бракне сили —
Але не відмов — знайди хвилину.

Прочитай — натхненно і красиво —
Щирістю війни в дитячу душу.
Хай в ній розквітне невмирущо
Божого спасіння вічне диво.

Доки є ще мама. Сергій Рачинець

Доки є ще мама. Сергій рачинець

Перший іній ліг на спориші…
Сядьмо на хвилину біля мами,
Доки є ще мама, доки з нами —
Буде нам тепліше на душі.

І тривоги наші, і печаль
Відлетять за журавлями в вирій.
Доки є ще мама з нами, вірю:
Світ білішим буде ув очах.

Сядьмо тут, на лаві, у дворі,
Будем пити разом чай із м’яти,
Будем юний місяць колихати,
Що над полем зблисне угорі.

Довго будем слухати слова —
Мамину науку, вже по літі.
То давай — помолимось, як діти,
Доки мама з нами і — жива.

Матері. Василь Симоненко

В хаті сонячній промінь косо
На долівку ляга з вікна…
Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина.

Легкі зморшки обличчя вкрили —
Це життя трудового плід.
Але в кожному русі — сила,
В очах юності видно слід.

Я таку тебе завжди бачу,
Образ в серці такий несу —
Материнську любов гарячу
І твоєї душі красу.

Я хотів би, як ти, прожити,
Щоб не тліти, а завжди горіть,
Щоб уміти, як ти, любити,
Ненавидіть, як ти, уміть.

Мамо, було покличеш. Володимир Підпалий

Мамо,  було,  покличеш,
казку  почнеш  казати,
доленьку  світлу  зичиш,
років  життя  багато.
Зір  одвести  не  смію:
казка  –  моя  утіха…
Знаєш  ти  все  і  вмієш,
бачила  щастя  й  лихо…
Мамо,  долоні  милі
в  праці  важкій  згрубіли,
зморшки  чоло  покрили,
коси  не  чорні  –  білі…
Чомусь  ніколи  тільки
сліз  я  твоїх  не  бачив…
Шибки  торкнеться  гілка,
стукає  хтось  неначе.
Може,  до  мене  мати
вечором  йде  імлистим  –
очі  осяють  хату,
рідні,  як  совість,  чисті…
Може…  даремно  ждати
в  гості  тебе,  єдину:
Дивиться  сумно  мати
з  картки  на  сина…

Гостина у матері. Микола Подолян

Пригощає мати медом, і вином,
І напоєм з липового цвіту.
Ластівки під мамине вікно
Позліталися з усього світу.
Сива мамо,
Ластівко моя,
Пригубіть і ви медку хоч краплю.
Заспіваю вам за солов’я,
Бо коли до вас я ще потраплю.
На ослоні кухлик з молоком
Та хлібина свіжа – щойно з печі.
Сидимо в хатині під вікном,
Хустка прикрива похилі плечі.
Замалий обом великий світ
І солодкий полуничний ранок…
Скільки ж це минуло,
Скільки літ,
Як дорослим я ступив на ґанок?!
Сидимо край столу знов удвох.
Скільки літ!
Не нажились і досі.
Гей, обоє вже срібноволосі,
Тільки серце з серцем: тьох та тьох…
Та очей жаринки ще горять.
Знову рідну хату залишати.
“Ластівки чекають ластів’ят,
А тебе коли мені чекати?”
Зачекайте, мамо,
Через рік
Прилечу я знову соловейком.
Хто ж бо винин, що в буремний вік
Народились ми обоє, ненько?!
Пригубімо меду і вина,
Вип’єм чаю з липового цвіту…
Ластівки злітають з-під вікна,
Кличуть і мене у повінь світу.

Пісня про маму (Розмова з сином). Григорій Вієру

– Мамо рідна, не томись,
Не трудися, як колись.
Є у мене гроші й дім —
Поможу тобі усім.
Не маленький в тебе син —
Вже дожив я до сивин.

– Хоч прожив ти півжиття,
Та для мене ти — дитя!
Хоч гучне твоє ім’я —
Зву тебе синочком я .
Хоч живеш ти не в журбі —
Я журюся по тобі.

– Ти клопочешся в дворі.
Всі стежки твої в траві.
Знають бджоли польові.
Мамо,— кинь труди свої —
Будем жить в одній сім’ї.

– Дуже високо твій дім –
Голова болить у нім.
Під вікном не лине сміх,
Не шумить гіллям горіх.
І зозуля не кує —
Пропаде життя моє.