Зміст сторінки
Вірші про осінь для допитливих діток, для батьків, вчителів, вихователів. Вірші підійдуть для уроків позакласного читання, тематичних занять, вечорів, вікторин. Вірші про осінь українською мовою.
Більше двадцяти чудових віршів про осінь для допитливих дітей. Вірші Ліни Костенко, Павла Тичини, Ганни Черінь та інших відомих українських авторів про красуню осінь. Читайте вірші про осінь на МегаЗнайка!
Бабине літо. Ганна Черінь
Осінь, в образі моєї бабці,
Сіла під хатинкою на призьбі,
Ноги взувши у м’якенькі капці,
У яких вона ходила скрізь би.
Склавши руки зморщені старечі,
З шелестом молитви на устах,
Жовту хустку нап’яла на плечі
Й задивилась на широкий шлях…
А коли всміхнулася бабуся,
Стало тепло, як при грубці взимку.
Вітер біле павутиння трусить,
Надягнувши шапку-невидимку.
Хто ж то мав терпіння і уміння
Сплести килим з листя і проміння?!
І не віриться, що це — не казка,
Тільки золота осіння ласка.
Березовий листочок. Ліна Костенко
Іще не сніг і навіть ще не іній,
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць – ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
то пробіжить невидимий їжак…
Вже брами літа замикає осінь… Ліна Костенко
Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп.
Цвіркуни й перепілочки припинили концерт.
Чорногуз поклонився лугам і садам.
Відлітаючи в Африку, пакував чемодан.
Де ж ти, літо, поділось, куди подалось?
Осінь, ось вона, осінь!
Осінь, ось вона, ось.
Осінь брами твої замикала вночі,
погубила у небі журавлині ключі.
Де ж літечко поділось? Іван Сокульський
Де ж літечко поділось?
Куди воно пішло?
Під сонечком неділі
ще ж є – для нас – тепло!
Ще ж є – блакить і води.
Тече й тече Дніпро.
Ще й осінь славна ходить,
благословля добром.
Дерев зважнілі віти
горять ясним вогнем…
Вернись, вернися, літо,
ми всі на тебе ждем?
Жабка. Л. Повх
Журилась під осінь
Малесенька жабка:
Уже потемніла
У соняха шапка
І жовтими стали
Листочки у клена,
А я іще й досі
Зелена-зелена!..
Здивовані квіти. Ліна Костенко
Сю ніч зорі чомусь колючі,
як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала в кручі,
сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
– Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
а сьогодні вже восени!
Золота барва палає! Іван Сокульський
Золота барва палає!
Осінь у пору свою
входить і світ відчиняє…
Пора листування в гаю!
Полинуло листя у сонце,
Згоріло у барві своїй.
В неба сумній ополонці
синь аж по вінця стоїть.
Ходить журба і питає:
“Літо чи бачив хто?”
Кожен своє шукає
Зо-ло-то.
Золота осінь. О. Бродський
Ще недавно в небі синім
Пролітали журавлі.
А сьогодні в безгомінні
Ходить осінь по землі.
Ніби сонцем вщерть налиті
На гілках висять плоди,
У багрянім жовтім листі
Мріють веснами сади.
І від краю і до краю,
Від двора і до двора
Золотого урожаю
Знов до нас прийшла пора.
Королева осінь. Н. Замрія
Королева Осінь
Всіх до столу просить.
Всіх без винятку частує
Й для Зими запас готує.
Осінній парк. О. Війтик-Ющук
Вже побагряніло
Листячко на клені,
Але на вербиці
Ще воно зелене.
На каштані листя
З жовтою каймою.
Йду осіннім парком
Тихою ходою.
Таких фарб немає
Влітку, ні зимою.
Недаремно осінь
Зветься золотою.
Осінні клени. Грицько Бойко
Стоять осiннi клени
У барвах золотих
I дивляться на мене,
А я дивлюсь на них.
Ось листячко упало…
Нагнувсь я до листка:
Вiн жовтий i трипалий,
Мов лапка гусака.
Осінні хмари сірі, як слони. Ліна Костенко
Великі хмари холодом нагусли.
Червоне листя падає в гаю.
Летять у вирій дуже дикі гуси,
а я слонам привіт передаю.
Осіннє вишивання. Ганна Черінь
Ходить Осінь, походжає,
Листя жовтим вишиває.
Підбирає кожну нитку —
Щоб не гірш було, як влітку.
Щоб тополі й осокори
Похвалили жовті вбори.
Щоб береза пелехата
Стала золотом багата.
Навіть ти, розлогий клене,
Втратиш листячко зелене —
Та не плач: твоя обнова
Ще пишніша, пурпурова…
Ходить Осінь роботяща:
— Де ж не побувала я ще?
Що ж іще узяти в кросна?
Треба ще ялини й сосни!
До сосни торкнулась тільки —
Покололи руку шпильки.
Як ялину вишити?!
— Мусіла залишити.
Так то сосни і ялини
Залишилися без зміни,
І, хоч всюди жовта осінь —
Зеленіють, як і досі…
Осінь. Христина Мельник
Прийшла осінь кольорова,
Сад прикрасила й діброву.
Землю вкрила ковдрою листяною,
Щоб було їй тепло зимою.
Дерева вдягнули золоті шати
І тільки ялинки не хочуть їх одягати.
Навкруги все кольоро
Осінь. Лідія Новикова
Сіла осінь на порозі,
Довгі коси розплела,
Спілі яблука на возі
До бабусі привезла.
Вітром двері відчинила:
– Дари з воза забирайте!
Павутинкою злетіла:
– Через рік мене чекайте!
Іде осінь. Марко Вовчок
Вже зриває вітер
Золото беріз.
Застогнали віти,
Похилились вниз.
Листячко тріпоче,
Сумно шелестить,
Заховатись хоче,
Боязко тремтить.
Осінь йде полями,
Стелить килими.
Вже не за горами
Білий кінь зими.
Осінь. Петро Осадчук
… Осінь на узліссі
Фарби розбавляла,
Пензликом легенько
Листя фарбувала.
Вже руда ліщина,
Пожовтіли клени.
В пурпурі осіннім
Тільки дуб зелений.
Утішає ясен:
– Не сумуй за літом!
Геть усі діброви
В золото одіто.
Осінь така мила. Павло Тичина
Осінь така мила,
Осінь
Славна.
Осінь матусі їсти несе:
борщик у горщику,
кашка у жменьці,
скибка у пазусі,
грушки в хвартушку.
Осінь така мила,
Осінь
Славна.
Прощай осінь. Олена Дишлюк
Відшуміла осінь
Сивими дощами
Й тепло відлетіло
В вирій з журавлями.
Облетіло листя,
Вже дерева голі
Лиш здаля видніє
Ще зелена хвоя.
Почорніло поле,
І кущі тернисті
Лише червоніє
Калина в намисті.
Ти чарівна, пані осінь… Геннадій Деснянський
Ти чарівна, пані осінь
Загадковістю стежок.
Я по листях піду босим
У жовтіючий гайок.
Шелестить пухнаста ковдра,
Дістає аж до колін.
Зараз сонце, а негода
Хай чекає лютих зим.
Дні останні, коли груди
Твій вдихають аромат.
Дощ і вітер потім буде –
У суворий листопад.
Це пора найкраща року,
Де яскраві кольори
Відганяють з кожним кроком
Настрій легкої жури.
За матеріалами: ttp://www.poetryclub.com.ua/
У осені багато є облич. Ганна Черінь
У осені багато є облич,
В залежності! від настрою й уяви.
Вона — пора прощань і перших стріч,
Вона — занепад і вершина слави…
Один в ній знайде тільки пустоту,
Відчує тільки тугу безпорадну,
А інший любить осінь золоту —
Немов красуню-королівну владну.
Для декого вона — стара вдова,
Засмучена, в сльозах, в глибокім горі;
А для когось вона — зовсім нова —
Як наречена в золотім уборі.
В ній дехто бачить тихий! Сум зневір
І каяття за марну насолоду…
А інший бачить літа плідний твір,
Багадий досвід, щедру нагороду.
І видно — різними здаються їй
Також і люди. То ж в осінню пору
Одні знайдуть неспокій, буревій,
А другі — рівновагу яснозору.
У Осени багато є облич —
В залежности від вашої уяви. . .
В ній все: і смуток, і тривожний клич,
І плідне щастя, і вершина слави.
За матеріалами: Ганна Черінь. “Чернозем”. Збірка поезій. США, Чікаго, 1962, стор. 97 – 99.
Чаклунка. Н.Замрія
Осінь фарби готувала,
У відерця наливала.
Змішувала, чаклувала,
Потім все розфарбувала.
Придивіться, все довкола
Стало різнокольоровим!