«Віночок вити — життя любити» — з найвіддаленіших літ давньої Оріани линуть до нас ці слова. В ті часи вінок з квітів, колосків, ягід був не тільки жіночою пристрастю, то був своєрідний символ Матері—Землі, найрідніший першоголос одвічної, життєдайної її сили. Той вінок у плетиві живих степових квітів материнської душі наші пращури в урочистий час клали на голову дівчині, з вірою в її жіночу душу, сповиту сивими крильми лебединої вірності: «Та будь же, дівонько, квітучою та будь же, дівонько, родючою і багатою, як свята Матір-Земля!»
Вінок у стародавніх віруваннях предків — то наша Святая Душа Безсмертя, тайна продовження роду, його квітучість та багатство. А тому вінки з живих квітів пасують тільки до молодого дівочого обличчя. А молодицям і хустка до лиця!
Чарівна, всіма барвами оповита пора кохання! До кожної дівчини вона прилітає на крилах навесні. Вінок — символ щастя, образ одвічної дівоцької краси: коли коса до пояса, а в очах небо рясно зоріє зорями. Вінок — то найкраща оздоба для дівчат, коли поруч наречений у вінку із дубового листя.
У день весілля молоду купали в духмяній, настояній степовими квітами воді. Гарно вбраній чарівній царівні ніжно на чоло клали віночок з яскравими та темними стрічками: бо так має бути завше на довгій життєвій ниві: і дні веселі, і дні сумні.
Найголовніше зілля для вінків — це барвінок. Не дарма в народі кажуть: «Стелися, барвінку, аби любов з любов’ю зустрілась». Споконвіків стелеться барвінок, щоб з ним завжди розвивалася дівоча краса. Зелений барвінок, запашний васильок — то символ першого кохання та дівочої краси, що приноситься з Вирію навесні разом із перелітними птахами. Він і хрещатий, бо росте у всі сторони світу; він і запашний. Тому з нього плетуть на весілля вінки, бо вельми дуже те святе плетиво полюбляють душі прародителів наших. Добрі духи—Лада приносять тоді любов і розуміння для молодої і молодого. Вінки з барвінку плетуть ще на похоронах і на родинах. Посаджений барвінок на могилах — то вічна пам’ять за померлими, а квітучий барвінок —освідчення в коханні. Це той одвічний «Хрест» чи «перехрестя» вічного життя з безмежним зоряним небом предків.
У день весілля молода за стародавнім звичаєм приносила жертву прародителям, кидала у вогнище жменю жита. Від того жита і постало слово «життя»: жена — життєвість; муж — мужність, могутність. То була велика пошана Берегині роду, Діванні та рожаницям і особливо Матері—Землі та великій богині Мокоші.
Колись вінчання проводилось пізно увечері. Після цього обрядодійства священнослужитель брав чашу з медовим напоєм, надпивав її за здоров’я молодих, потім передавав нареченим, щоб вони допили священний напій. Далі з голови молодої знімали зелений віночок і починали топтати, що означає прощання з дівоцтвом. Далі священнослужитель брав молодих за руки і вів у танець, а всі інші, теж взявшись за руки, приєднувалися за ними, танцювали, співали і плескали в долоні.
Слово «весілля» походить від назви свята «веселія», яке відзначалося в кожну фазу сонцестояння протягом року. Саме в пору весняного і літнього сонцестояння, в час пробудження і запліднення землі люди і самі відчувають потяг до кохання, створення сім’ї та продовження роду. А тому переважна більшість весіль відбувалася саме в цю пору, менше — осінньої пори.
Найкращим віком одруження для хлопців було 18—25 років, заміжжя для дівчат — 16—23 роки. Найкращим часом весіль, крім весни—літа вважалась пора з 15 серпня до 14 листопада, а також від Нового року до Великого посту перед Великоднем.
Хрещатим барвінком прикрашають і обжинковий вінок після завершення жнив на веселому святі бога урожаю Спаса. Барвінок відомий і як приворотне зілля. Досить хлопцеві і дівчині з’їсти листок барвінку, як між ними спалахне палке кохання. Віночок з барвінку вішають над дверима і вікнами, щоб злі духи не проникали у дім. Вінки з барвінку також одягали на голову злочинців, яких вели на страту, щоб таким чином відігнати нечисту силу.
Коли віночок з барвінку — символ чистоти, незайманості та чесного дівування, то калина — все духовне життя жінки: її дівочість, краса та любов, заміжжя, радість і горе, родинні почуття. Через калиновий міст, через цю заповідну границю повинна пройти кожна дівчина. Бо на тім боці живуть три нерозлучні сестри: Надія, Віра і Любов. З калиною пов’язано народження Всесвіту богині Лади, її вогненної трійці: Місяця, Сонця і Зорі. Тому і назва калини походить від давньої назви сонця — Коло. Цвіт калини — пора кохання для дівчат. Цвітом калини на весіллі оздоблюють коровай та гільце, вбрання нареченої, бо в тому цвіті вічна краса, міцне кохання, дівоча чистота та невинність. Червоні кетяги калини вплітають дівчата у вінки на веселому святі Обжинків. Коли калина одцвітає — це знак печалі, а коли дерево калини хитається без вітру — то дівчина тужить за милим, а коли опускається віття — сумує. Ходити по калину —шукати милого, судженого. Доспілі ягоди калини — то зріла жінка, а зламана — покинута. Калина має чарівні властивості все чути, бачити, думати і говорити. З китиць ягід калини люблять звивати собі вінки мавки.
На Купальські свята, вранці, як тільки розвидниться й дівчата вмиються водяною росою та тирлич—зіллям, усі гуртом йдуть до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Зібравши дванадцять різних квіточок (обереги), сідають десь там біля річки і плетуть вінки. Хлопці під час плетіння не мусять бути. Кожна дівчина плете по два вінки. При цьому співають:
…Ой зов’ю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники,
Та рано, рано — на всі празники…
А коли віночки сплетені, то решту зілля кидають у воду, а чи розтрушують по поляні, коли це в лісі, й співають:
…По саду ходжу, виноград саджу,
Посадивгии, та й поливаю.
Ой поливши, та й нащипаю,
Нащипавши віночка зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто віночка пійме, той мене візьме.
Далі юнки водять хороводи з вінками, кожна дівчина тримає два вінки, в кожній руці. Тримаючи вінки вгору до сонця, дівчата повільно йдуть одна за другою і співають купальських пісень. Під вечір ці вінки пускатимуть на воду й ворожитимуть — хто коли і з ким побереться.
Любовним зіллям, з якого плетуть вінки, вважаються волошки, нагідки, шафран, петрушка, пастернак… Віночки з м’яти, любистку, материнки, волошки, сокирки, полину були оберегами від наврочування та відьомських зазіхань: щоб злі духи не змогли нашкодити здоров’ю та особливо святій заповіді Землі — бути матір’ю.
М’ята вважається оберегом дитини та її здоров’я.
Любисток — символ любові, злагоди; привертає любов дівчини чи жінки. «Купати в любистку — будуть дівчата любитись — так говорить прислів’я.
Материнка — символ материнської любові та здоров’я дітей.
Волошки — символ хлоп’ячої краси і доброти, дівочої скромності та ніжності.
Сокирки — польове зілля — стало символом охорони полів та нив.
Полин — означає гіркоту життя, е оберегом від відьом і дідьок.
Звичай плести вінки — це весняний звичай, який прийшов до нас ще з доісторичного часу. Дівчина, яка втратила цноту, не може носити вінка. Згубити вінок — позбутися незайманості. Коли дівчина в давнину, бува, провинилася, її тяжко карали. Молодиця і «покритка» не сміють класти на свою голову вінок. Дівчина, яка втратила свій вінок, звалася «стрига» або «покритка», бо їй заборонялося ходити з відкритим волоссям, вона зобов’язана була покривати голову хусткою. Таку дівчину ще донедавна люди присуджували обстригати, а ворота до її двору обмазували дьогтем чи смолою.
Віддати вінок милому — віддатися йому. Пустити за водою вінок —ворожити про майбутнє. На Купала дівчата збирали квітуче зело, сплітали вінки, проводили замовляння. Пускаючи вінки на воду, співали ворожбитські пісні, бо то була їхня пожертва насамперед богині кохання Ладі та її чарівній доньці Лелі, щоб вони сплели ті заплетені квіти в один вінок і щоб він дістався тому юнаку, хто відвагою себе славить: «Хто віночка пойме, той дівоньку візьме. Хто вінка дістане, то той моїм стане”.
Буркун—зілля — символ вірності; має чарівну силу з’єднувати розлучене подружжя.
Хміль — символ родючості, молодого буяння та любові. Він є і символом хоробрості та відваги, гнучкості та розуму. Коли молода іде на вінчання, мати обсипає її хмелем.
Петрушка, як і полин, оберігає від мавок і русалок на Русалчин Великдень.
Червоні маки — означають красу і молодість та їх скороминучість. Вінок з червоних квітів — символ дівочої чистоти та краси. З квітучим маком порівнюють юнака—молодця. Незрілий мак дурманить голову, а тому став натяком на глупоту: «Їж, дурню, бо це з маком». Мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.
Лілея — символ дівочих чарів, чистоти та цноти. В ній закладено магічний символ жіночості, тому що вона сама є суттю вологої енергії. Давня назва квітки — крин, що має один корінь із словом «криниця».
Виноград — символ життєвої ниви, радість і краса новоствореної сім’ї, де чоловік — сіяч, а жінка ростить і плекає дерево роду.
Білий бузок (без) — скромність, молоде родинне життя.
Фіалки — радість, однак лілові фіалки засвідчують невтішну тугу за померлим.
Серед інших квітів наші прародителі вшановували:
Рожа—троянда — квітка, що нагадує собою сонце, квітка богині кохання Лелі. Вона лідирує серед квітів і є символом доброзичливості, достатку, роїння бджіл. Червона рожа — дівоча краса та чистота. «Цар—квітка» асоціюється з кров’ю і є символом Тільця—тура, а, значить, неба. Рожею, або ружею, називають троянду, шипшину, мальву, іноді — руту. її зелень — це радість, колючки —печаль, квіти — слава. Рожею, як і васильками та чорнобривцями, дівчата заквітчують свої голови, вплітаючи її у вінок. Ці прекрасні квіти використовують у весільних обрядах. Вінок з троянд —символізує здоров’я: як квіти в’януть, так і людина никне.
Калина, малина, шипшина — три сестри, які не вміють «ні мити, ні прясти», але вміють «сікти—рубати, ріки пропускати». Їх використовують у замовляннях, бо їх колючість ототожнюється з уколом — як формою магічного контакту, коли при уколі з’являється кров. То є дорога випробування, долання перешкод, після яких приходить чудесне зачаття та магічний сон як подоба вічності.
Рута — символізує тугу та гірке життя. В замовляннях від кровотечі займає проміжне місце між м’ятою—рутою і ружею. її так само запліднює пречиста діва, однак заорює для цього не землю, а небо.
Котики, польові квіти — символ родючості, зростання та плодоношення, а, значить, і урожаю.
Півонії — розквіт дівочої краси, зрілості.
Чорнобривці — юнача краса.
Іриси — спокій та живучість.
Роман—зілля лісове — викликає кохання у хлопців, а ромен—зілля — у дівчат.
Нарцис — оберігає дівчину від «напасті».
Папороть, як і розмай—зілля привертає та причаровує хлопця.
Нечуй—вітер — чари для відвертання зазіхання іншої дівчини.
Братки польові чи Іван та Мар’я — брат і сестра, які не знаючи про свою спорідненість, побралися і за цей тяжкий гріх ніщо їх не приймає для смерті; вони е символом убереження кохання по крові.
Лобода — символ нужди та вбогості: «Зроби хату з лободи, до чужої не веди», «ото ласа їда, — з часником лобода».
Конвалія — лікує недуги серця.
Любка — символ краси та юнацької снаги.
Дивосил — корінь дев’яти сил, зміцнює та повертає здоров’я.
Від відьомських зазіхань, проти чарів та вроків у вінок вплітають полин, любисток та часник. Часник охороняє людину від всякого лиха та напастей, особливо ж проти гадюк. Його вплітають також у коси молодої перед вінчанням.
Улітку дівчата кидають в річку вінки з гілок беріз. Якщо віночок попливе — юнка вийде заміж в цей рік, пристане до берега —не чекати судженого, а якщо втопиться — то скоро помре.
На Зеленому тижні та в ніч на Купала настають часи, коли, за віруваннями предків, бродять на довкіллі тіні мерців, а з води на берег виходять русалки. Тому в цей день дівчата не скидають з голови вінків, бо всяке «чортовиння» може вельми нашкодити.
Одна дівчина в купальському вінку на Купала зустріла в лісі молодого, гарного з лиця парубка. Той почав з нею розмову, а потім став залицятися. Так уже гарно просив у неї віночок, що вона взяла та й скинула його з голови. В ту ж мить нею заволоділа «нечиста сила». Під виглядом парубка був сам дідько!
Вінок з живих квітів захищає дівчину від таких та інших напастей. Та дівчина, яка має на своїй голові віночок, володіє чарами, якими може тяжко покарати напасника.
Плетений вінок з колоссям — символ добробуту та плодючості. Сніп жита вноситься в хату під Різдво на Святий Вечір; сніп жита, або сплетений вінок з жита ставляться в головах молодих у першу шлюбну ніч. Пшениця у весільних піснях — наречена, а овес — жених. Просо в любовних піснях порівнюється з гарною дівчиною, а гречка —з бідністю та незгодами. Топтати гречку — блудодіяти, а коли дівчина сіє гречку — її спокутують. Льон бачився нашим далеким предкам як символ дівочої краси. Конопля — зрада милого.
Лихою силою наділена кропива; з нею порівнюють свекруху. Щоб уввісні дізнатись про якусь таємницю, або побачити власну долю, то кладуть під подушку сон—траву. А ще гадали, коли навесні людина засне на цій траві, то їй боги дарують можливість у сні передбачити майбутнє.
Кольори, а тим більше їхнє поєднання, теж відіграють значну роль у гаданнях та замовляннях. Червоний колір — колір крові та вогню. З одного боку він символізує красу, радість та любов до життя, з другого — мстивість та розруху.
Червоний колір використовується при замовляннях, має властивість протидіяти злим чарам. Від злих духів та дурного ока помагають: великодні крашанки, червоні нитки, намисто, квіти та рослини, з них найбільше рожа, гвоздика, горобина, калина. Найкращий спосіб оберегти дітей від злих духів — прив’язати до руки дитини що—небудь червоне.
Білий означає чистоту, невинність, радість. Білий колір пов’язаний з денним світлом, а, значить, із життям. Наші предки вірили в його спорідненість з божественним світом могутнього бога дня Білобога, в протилежність царства тьми та ночі Чорнобога. Це колір ангелів, праведників та святих. Білу одежу носили стародавні жерці — волхви. Під час першого посіву наші предки одягали чисту білу сорочку, клали в зерно свячене на Великдень яйце чи шкаралупу, щоб і зерно було таке ж чисте і біле. Однак білий колір пов’язаний і з смертю. Наші батьки—діди надівали покійникам білу одежу та покривали білим саваном. У білій одежі являються людям примари та мерці.
Чорний — колір ночі, Чорнобога,» а, значить, смерті, трауру та горя — загибелі всього, що живе і дихає. З чорнотою ночі пов’язано зло та чаклунство. Вночі на людину чекають найбільші небезпеки. Однак чорні хмари в часи спеки віщують спасіння, дощ, а тому в такі критичні стародавні часи молилися богу Перуну та приносили в жертву чорних биків або інших тварин чи птахів. Тоді стародавні жерці надівали чорну одіж.
Жовтий — колір сонця, золота. В стародавні часи сприймався як застигле сонячне світло. Це колір опалого листя та зрілого жита, що означає смерть, тобто життя в потойбічнім світі.
Синій — колір неба, а, значить, і вічності. В ньому неземна тайна пізнання світу. Символізує чесність, добру славу та вірність. У русалок чарівні голубі очі, однак коли дивитися в них, вони стають скляними, нерухомими, як у покійників. Тому синій колір викликає почуття холоду та нагадує про тінь.
Зелений — колір весни, краси природи. Символізує перемогу над злими силами та торжество воскресіння, надію та радість, однак інколи наводить тугу. Напевне недаремно в народі кажуть, що людина від злості «зеленіє».
Поєднання червоного та блакитного кольорів означають вірність та кохання. Жовтий колір з червоним — недовір’я. Білий з червоним — нагорода і повага. Пурпуровий із зеленим — мудрість обережність і пересторогу.
Волосся — то оберіг душі людини, а тому стрічки оберігають волосся від чужого ока. Стрічку відрізають трохи нижче коси, щоб її сховати.
Коли дівчина росла сиротою, то вплітала в косу голубі стрічки, а тим добрим бездітним людям, які прохали її стати їм за доньку, вона дарувала стрічку з віночка чи хустинку, в якій носила насіння любистку. Люди при зустрічі обдаровували таку дівчину хлібом, одягом та бажали стати їй щасливою і багатою.
Колись наші прабабусі знали багато різних секретів, коли і як плести віночок, знали рецепт, як зберігати квіти у вінках, аби вони довший час були свіжими. У віночок вплітали стрічки різного кольору, кожна з яких — символ: світло—коричнева Матері—Землі —годувальниці; жовті — сонця; світлозелені — краси і молодості; голубі і сині — неба і води; оранжеві — хліба; фіолетові — мудрості; малинові —душевності, щирості; рожеві — достатку. На лівому кінці білої стрічки золотими нитками вишивали сонце, а на правому срібними — місяць.
Барвистий віночок з чарівного зела на голові дівчини — то тайна святого вінчання Матері—Землі із святим духом зоряного неба. В тому божественному шлюбі могутня віра в Безсмертя — то шлях у майбутнє, де — Любов. Бо немає віри вищої за Любов, як немає віри вищої за Любов до Всеєдиного Бога!
Джерело: Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.