Раніше від бабусі Дарини ніхто не встає. Сьогодні Тетянка прокинулася раненько, вибігла надвір, а бабуся вже порається на городі, кущі помідорів підв’язує.
Зачувши, як Тетянка лопотить босоніж по стежці, розігнулася :
— Доброго ранку, внучко!
Очі бабусині усміхаються, помережане зморшками обличчя аж світиться.
— Чому це ви так радієте, бабусю? — запитує Тетянка.
— А радію. Бо день он який ясний та погожий! Сонцю радію. Городині, садовині сонечко силу дає. Помідори вже займатися починають, яблука он які красуються. А дині як пахнуть! Я там одну жовтеньку нагледіла, зірвати тобі?
Бабуся розрізала диньку, Тетянка куштувала.
— Смачна? — питала бабуся.
— Як мед!
— А чим пахне?
— Сонцем!
— Отож-то й воно! — цвіла усмішкою бабуся.
А то прокинулася Тетянка — хтось тарабанить по даху. Може, кіт Рудько туди забрався та й витанцьовує?
На ганку стоїть бабуся — рада-радісінька.
— Чому це ви радієте? — запитує Тетянка. — Сонця ж нема. Хмарно.
— А поглянь: який дощик іде! Лагідний, теплий. Напоїть земельку і вродить вона усякого збіжжя, садовини й городини. Будуть на зиму комори повні. Тому й радію.
Бабусина радість передалася Тетянці, і гайнула вона по калюжках витанцьовувати.
— Отако! Побігай під дощем, то хутчіш підростатимеш,— приказує бабуся.— І мені, й дідусеві, і мамі, й татові на радість!