Почаїв, Зарваниця, Медобори, —
Збаразький замок, купини вогні,
Ліси, каньйон, і мальовничі гори,
Землі Тернопільської звичаї й пісні, —
Доробок краю, для душі перлини
Зібрались воєдино, наче цвіт,
Що гілля прикрашає деревини,
Лікує душу від тривог та бід.
До себе манять карстові печери,
Дністрові кручі, замкові вали,
Минувшина ховається за двері:
Тут княжі гради славою гули.
Тут волею настояне повітря,
Де Морозенко славний виростав,
У цьому краї зелені та світла
Тернопіль заглядає в диво-став.
Бринять пісні чарівні Соломії,
Що їх доносять з пам’яті вітри,
Записував тут Лепкий свої мрії,
Видніє в цвіті Кременець з гори.
Душа на прощу лине в Зарваницю,
Щоб осягнути щастя глибину,
Черпни води з духовної криниці, —
Згадай той край, і я його спімну.