Що таке
надворі сталось?
Що за крики?
Що за галас?
— Бий! Дава-ай!
— Гати, мазило!
— Ти куди?!
— Суддю—на мило!.
Зрозуміло:
там — футбол,
і комусь забили гол..
Два портфелі,
як і слід,
штанги замінили.
На воротах — мій сусід,
воротар умілий.
Знов — прохід!
Ось-ось заб’є!..
Штанга!
Ех, невдало…
І з портфеля
все як є
геть повипадало!
Нумо, глянемо,
що в ньому,
поки йде завзята гра,
бо ж портфель,
усім відомо,—
є
обличчям
школяра!..
2
Ось — книжки.
Та що це з ними?!
Чом вони
у плямах синіх,
пошматовані, брудні?
Страшно глянути
на них!
Подивіться на
сторінку —
не сторінка,
а «картинка»,
помальована така!
А обкладинки —
ну й горе! —
ніби побували вчора
в людожерових руках!
Ще й написано,
послухай:
«Xто зачепить—
дам у вухо!»
Тільки підпису
нема…
Ні, ось нижче:
«Я, Кучма!..»
3
Ось — якийсь папір
в лінійку,
а на нім —
товстенна двійка.
Що ж воно?
Пробачить прошу!
Виявляється,
це — зошит.
Але дивний він такий,
мов іде у ньому
бій!..
Буква з буквою
зчепились —
аж гуде навкруг
земля:
і штовхаються щосили,
і вилазять на поля!
В — волає,
Г — горлає,
Л — на дві ноги
кульгає,
О — як бублик,
П — як пилка!..
Що не слово —
то помилка,
а буває — навіть дві!..
Аж гуде у голові…
Ось, наприклад,
прочитайте:
«Мошеністом
робеть тато…»
Ні, читать —
не варто більше!
Адже далі —
буде гірше…
4
Ось — щоденник.
Що за диво?
Та невже —
Кучми Юрка?!
І впізнати
неможливо —
чистота у нім така.
Розгортаємо сторінку.
Гляньте:
чиста,
мов сльоза.
Де поділися оцінки?
їх, напевне,
кіт злизав…
Ну звичайно!
Придивіться:
онде —
слід від одиниці,
нижче —
двійку стерто вправно…
Ну, нарешті я узнав,
чом і чистим,
і охайним
у Кучми
щоденник став!
5
Ось —
дрібніші речі далі:
ручка й гумка
у пеналі,
два обдертих олівці
та чотири камінці.
А навіщо камінці?
Щоб ганяти
горобців
чи жбурляти
нишком-тишком
у якусь
бездомну кішку.
Ну а це…
Невже — шкарпетка?!
Так, звичайно,
це — вона!
А чому вона
в портфелі —
то Юрко і сам
не зна…
6
Ось який портфель
незвичний
у знайомого мого.
Отаке його обличчя –
і не бачити б його!