Скибка хліба. Григорій Поволоцький

Дитяче оповідання про хліб, про значення хліба, про людську гідність.


Григорій Поволоцький

Скибка хліба

Бувальщина

Трапилося це давно, ще до революції. Був я тоді маленьким сільським хлопчаком.
Весна ще тільки-тільки починалася, а хліба у нас в хаті – хоч би крихта. Мати вигрібала з погреба останню гнилу картоплю й лічила її, ніби гроші.
Якраз тієї пори зустрівся я раз на вулиці з синком місцевого багатія. Нахабний, гладкий, з витрішкуватими безбарвними очицями, був цей парубійко набагато старший за мене. В руці він тримав здоровенний окраєць хліба. Біля нього крутився, помахуючи хвостом, вгодований кудлатий пес.
– Гей ти, злидню,- гукнув до мене синок багатія,- а підійди-но сюди! Хлібця дам…
Григорій Поволоцький. Скибка хлібаУ мене перехопило в горлі – хліб… Треба було негайно тікати. Забиратися звідси геть. Але ота скибка в руках товстуна ніби приворожила мене. Я дивився на неї, як на заморське диво. Дивився мовчки, але красномовніше за будь-які слова говорили мої голодні очі.
– Але дурно не дам, не надійся,- помахав перед моїм носом окрайцем багатієнко.
– У мене ж нічого немає,- нахилив я голову.
– Ха! Ха-ха! – розреготався парубійко. – Та я й не взяв би від тебе нічого. Доведи лише, що ти гірший за собаку.
З цими словами він відломив од окрайця невеличкий кусник і кинув у пилюку. Потім наступив на нього черевиком, потоптався. Кудлатий собацюра невдоволено понюхав заяложений хліб, голосно чхнув і відійшов.
– А тепер ти, бери… їж…- наказав мені мордань. – Ну!..
Я через силу сковтнув клубок, який боляче стискав мені горло, востаннє подивився на хліб, повернувся й пішов геть.
Куркуленко люто сплюнув і брутально вилаявся мені в спину.
Відтоді спливло вже чимало десятиліть. І хліба тепер у нас вдосталь, і до хліба також. Але і досі, коли помічаю під ногами заяложений і затоптаний шматочок хліба, щось боляче, ніби лещатами, перехоплює мені горло.

Сподобалась сторінка? Поділіться з друзями: