Пекли в пекарні хліб. Одна паляниця схопилася і покотилася дорогою. Прикотилася до воріт одного пана.
Почала у двері стукати й говорити:
– Прийміть мене до себе! Усе будете ситі!..
– У нас і калачів досить! – каже пан.
Хлібина покотилася далі. Докотилася вона на край села, до хати бідняка. Надворі бавились діти. Побачили її, вхопили в обійми і радо занесли до хижі. Тут же діти почали краяти ножем та їсти. З’їли майже всю, залишився тільки окраєць. А з окрайця виросла нова хлібина. І так у хаті бідного був хліб, і не було більше голоду.
Одного разу з високої гори відірвалося золото. Покотилося золото й зупинилося перед хатою бідняка. Стукає у двері й просить, щоб його прийняли. Вийшов бідняк, подивися й каже:
– У нас тепер є що їсти, нам тебе не треба…
Покотилося золото далі й зупинилося перед палацом. З того часу діти пана почали погано вчитися в школі, панська земля перестала родити, худобина множитися, а слуга що не робив – усе було погано.
Не стало в пана хліба. Як не шкодував, а взяв кусень золота і поніс до бідняка, щоб поміняти на хліб. Бідняк не взяв золота, але відрізав половину хлібини панові, половину залишив собі. З окрайця у бідняка виросла нова хлібина. З окрайця у пана хлібина не виросла…