Навряд чи в кого виникне питання щодо походження назви останнього літнього місяця. Серп — це знаряддя, з допомогою якого жали колись зернові культури. Про це нагадує і приказка: «У серпні серпи гріють, а вода холодить».
Таким чином, назва місяця пішла від того, що це пора жнив’яного сезону. До речі, подібні ймення закріпились і в інших слов’янських мовах — чеській, польській, болгарській, сербо-хорватській. А от у білорусів цей місяць називають жнивнем, що також близько до «серпня». У давніші часи так його іменували й українські поліщуки.
За Київської Русі останній місяць літа офіційно називався зарєв. Цей термін, на думку дослідників, походить від дієслова «заревати», тобто «ревти». О цій порі наші далекі пращури влаштовували оленячі гони. Від того, що довколишні ліси відлунювали могутнім ревом диких тварин, і називали цю пору заревом.
На Гуцульщині народна назва мала інший відтінок. Місяць збору зернових називали кочень. У цей час на полях уже густо рясніли житні копи.
На Закарпатті відомі й такі означення: кивень та ґедзень. Оскільки влітку чимало надокучливих мух та ґедзів, то коні постійно кивають головами, відгонячи їх.
Деінде були в повсякденному обігові й такі назви: густпир (від густого врожаю на полях та городах і садах), хлібочол (випікання хліба з нового врожаю), жнивець, зоряничник (від зорепаду), городник, прибериха-припасиха тощо.
Серед регіональних назв зустрічаються й такі, як спасівець та варильник. Перша йде від того, що якраз наступає Спасівський піст. Слово ж «барильник» суголосне з пристроєм, який використовували для транспортування води. Вирушаючи в далекі поля на жнива, косарі неодмінно брали з собою барильця. Це різних форм дерев’яні бочечки для води, якою вгамовували спрагу жниварі.
Як бачимо, останній місяць безпосередньо пов’язаний із жнивами, про що засвідчують численні народні назви. Про це підтверджує й відоме прислів’я: «Серпень серпи зубрить».