На тугого схожий бубона
Громовистий небосхил,
І земля радіє скупана,
І прибито спраглий пил.
Із дубочками-онуками
Напились дуби старі…
Знову дятли їх обстукали
Невсипущі лікарі:
«Чи здорові, дідусі?» —
«Та не кволимось.
Ані вітру, ні грозі
Ми не клонимось».
«Як ся маєте, онуки?» —
«Зеленіємо!
Розлетілись чорні круки
З суховіями.
Як були ми жолудями
Золотистими,
Посадили нас рядами
В полі чистому.
Поруч з рідними дубами
Товстокорими…
З ними й бурю над степами
Переборемо.
Ми за хмари волохаті
Будем вищими,
В землю будемо вростати
Корневищами».