Жив та був удачливий в справах, сильний, сміливий, добрий король зі своєю прекрасною дружиною королевою. Його піддані обожнювали його. Його сусіди і суперники схилялися перед ним. Його дружина була чарівна і ніжна, а їх любов була глибока і щира. У них була єдина дочка, краса якої дорівнювала чеснотам.
Король з королевою любили її більше життя.
Розкіш і достаток панували в палаці всюди, радники короля були мудрі, слуги – працьовиті й вірні, стайні були повні самими породистими кіньми, підвали – незліченними запасами їжі і пиття.
Але найдивовижніше полягало в тому, що на самому видному місці, у стайні, стояв звичайний сірий довговухий осел, якого обслуговували тисячі розторопних слуг. Це була не просто примха короля. Справа полягала в тому, що замість нечистот, якими повинна б бути всіяна ослина підстилка, щоранку вона була усипана золотими монетами, які слуги щодня збирали. Так чудово йшло життя в цьому щасливому королівстві.
І ось одного разу королева захворіла. З’їхалися з усього світу вчені вправні лікарі не могли вилікувати її. Вона відчувала, що наближається її смертна година. Покликавши короля, вона сказала:
– Я хочу, щоб ви виконали моє останнє бажання. Коли після моєї смерті ви одружитеся…
– Ніколи! – Відчайдушно перебив її у горі король.
Але королева, м’яко зупинивши його жестом руки, продовжувала твердим голосом:
– Ви повинні одружитися знову. Ваші міністри праві, ви зобов’язані мати спадкоємця і повинні обіцяти мені, що дасте згоду на шлюб тільки в тому випадку, якщо ваша обраниця буде красивіша і стрункіша, ніж я. Обіцяйте ж мені це, і я помру спокійно.
Король урочисто пообіцяв їй це, і королева померла з блаженною впевненістю, що немає на світі іншої такої ж красивою, як вона.
Після її смерті міністри одразу ж почали вимагати, щоб король одружився знову. Король не хотів і чути про це, сумуючи цілими днями про померлу дружину. Але міністри не відставали від нього, і він, повідавши їм останнє прохання королеви, сказав, що одружиться, якщо знайдеться така ж красива, як вона.
Міністри стали підшукувати йому дружину. Вони відвідали всі сім’ї, де були дочки на виданні, але жодна з них за красою не могла зрівнятися з королевою.
Одного разу, сидячи в палаці і сумуючи по померлій дружині, король побачив у садку свою дочку, і морок затьмарив йому розум. Вона була гарніша своєї матері, і знавіснілий король вирішив одружитися з нею.
Він повідомив їй про своє рішення, і вона впала в відчай і сльози. Але ні що не могло змінити рішення божевільного.
Вночі принцеса сіла в карету і відправилася до своєї хрещеної матері Бузок-Чарівниці. Та заспокоїла її і навчила, що робити.
– Вийти заміж за свого батька – великий гріх, – сказала вона, – тому ми зробимо так: ти не станеш йому перечити, але скажеш, що хочеш отримати в подарунок перед весіллям сукню кольору небосхилу. Це неможливо зробити, він ніде не зможе знайти такого вбрання.
Принцеса подякувала чарівниці і поїхала додому.
Наступного дня вона сказала королю, що погодиться на шлюб з ним тільки після того, як він дістане їй сукню, що не уступає по красі небосхилу. Король негайно скликав усіх наймайстерніших кравців.
– Терміново зшийте для моєї дочки таке плаття, в порівнянні з яким померкла б краса блакитного небозвіду, – наказав він. – Якщо ви не виконаєте мій наказ, то вас всіх повісять.
Незабаром кравці принесли готову сукню. На тлі блакитного небесного склепіння пливли легкі золоті хмари. Плаття було таке прекрасне, що поряд з ним мерхнуло все живе.
Принцеса не знала, що робити. Вона знову вирушила до Бузок – Чарівниці.
– Зажадай сукню кольору місяця, – сказала хрещена.
Король, почувши від дочки це прохання, знову негайно скликав найкращих майстрів і таким грізним голосом віддав їм розпорядження, що вони пошили плаття буквально на наступний день. Це плаття було ще краще колишнього. М’який блиск срібла і каменів, якими воно було розшите, так засмутив принцесу, що вона в сльозах зникла в своїй кімнаті. Бузок – Чарівниця знову прийшла на допомогу хрещениці:
– Тепер зажадай від нього сукню кольору сонця, – сказала вона, – принаймні, це займе його, а ми тим часом придумаємо щось.
Закоханий король, не вагаючись, віддав всі діаманти і рубіни, щоб прикрасити це плаття. Коли кравці принесли і розгорнули його, всі придворні, які побачили його, відразу осліпли, так яскраво воно сяяло і переливалося. Принцеса, сказавши, що від яскравого блиску в неї розболілася голова, втекла в свою кімнату. Чарівниця також була вкрай розчарована і збентежена.
– Ну, а тепер, – сказала вона, – настала переломна хвилина в твоїй долі. Попроси у батька шкуру його улюбленого знаменитого осла, який постачає його золотом. Вперед, моя дорога!
Принцеса висловила королю своє прохання, і той, хоча розумів, що це безрозсудний каприз, не вагаючись віддав розпорядження вбити осла. Бідну тварину вбили, а його шкуру урочисто піднесли занімілій від горя принцесі. Стогнучи і ридаючи, вона кинулася до своєї кімнати, де її чекала чарівниця.
– Не плач, дитино моя, – сказала вона, – якщо ти будеш хороброю, горе зміниться радістю. Загорніть в цю шкуру і йди звідси. Іди, поки йдуть твої ноги і тебе несе земля: Бог не залишає добрих. Якщо ти все зробиш, як я велю, Господь дасть тобі щастя. Іди. Візьми мою чарівну паличку. Вся твоя одежа буде слідувати за тобою під землею. Якщо ти захочеш її коли-небудь надіти, стукни паличкою двічі по землі, і з’явиться те, що тобі потрібно. А тепер поспішай.
Принцеса наділа на себе потворну ослячу шкуру, вимазалася пічною сажею і, ніким не помічена, вислизнула із замку.
Король був розлючений, коли виявив її зникнення. Він розіслав у всі сторони сто дев’яносто дев’ять солдатів і тисячу сто дев’яносто дев’ять поліцейських, щоб відшукати принцесу. Але все було марно.
Тим часом принцеса бігла і бігла все далі, шукаючи місце для ночівлі. Добрі люди давали їй їжу, але вона була така брудна і страшна, що ніхто не хотів прийняти її до себе в будинок.
Нарешті вона потрапила на велику ферму, де шукали дівчинку, яка б прала брудні ганчірки, мила свинячі корита і виносила помиї, словом, робила б всю чорну роботу по дому. Побачивши брудну потворну дівчину, фермер запропонував їй найнятися до нього, вважаючи, що це якраз їй підходить.
Принцеса була дуже рада, вона старанно працювала цілісінький день серед овець, свиней і корів. І скоро, незважаючи на її потворність, фермер з дружиною полюбили її за працьовитість і старанність.
Одного разу, збираючи в лісі хмиз, вона побачила в струмку своє відображення. Мерзенна ослина шкура, надіта на неї, привела її в жах. Вона швидко помилася і побачила, що її колишня краса повернулася до неї. Повертаючись додому, вона знову змушена була надіти противну ослячу шкуру.
Наступного дня було свято. Залишившись одна в своїй комірчині, вона дістала чарівну паличку і, двічі стукнувши нею по підлозі, викликала до себе скриню з сукнями. Незабаром, бездоганно чиста, розкішна в своїй сукні кольору небосхилу, вся в діамантах і кільцях, вона милувалася собою в дзеркалі.
В цей же час королівський син, якому належала ця місцевість, поїхав на полювання. На зворотному шляху, втомлений, він вирішив зупинитися відпочити на цій фермі. Він був молодий, гарний, прекрасно складений і добрий серцем. Дружина фермера приготувала йому обід. Після обіду він пішов оглядати ферму. Зайшовши в довгий темний коридор, він побачив у глибині його маленьку замкнені комірчину і подивився в замкову щілину. Здивуванню та захопленню його не було меж. Він побачив таку прекрасну і багато одягнену дівчину, якої не бачив навіть у сні. У ту ж хвилину він закохався в неї і поспішив до фермера дізнатися, хто ця прекрасна незнайомка. Йому відповіли, що в комірчині живе дівчина Осляча Шкура, названа так тому, що вона брудна і мерзенна до такої міри, що ніхто навіть не може дивитися на неї.
Принц зрозумів, що фермер і його дружина нічого не знають про цю таємницю і розпитувати їх безглуздо. Він повернувся до себе додому в королівський палац, але образ прекрасної божественної дівчини постійно терзав його уяву, не даючи ні хвилини спокою. Від цього він занедужав і зліг у жахливій гарячці. Лікарі були безсилі.
– Можливо, – говорили вони королеві, – вашого сина терзає якась жахлива таємниця.
Схвильована королева поспішила до сина і стала благати його розповісти їй причину його суму. Вона пообіцяла виконати будь-яке його бажання.
– Матінко, – відповідав їй принц слабким голосом, – на фермі недалеко звідси живе страшна дурнушка на прізвисько Осляча Шкура. Я хочу, щоб вона особисто приготувала мені пиріг. Може бути, коли я покуштую його, мені стане легше.
Здивована королева стала розпитувати своїх придворних, хто така Осляча Шкура.
– Ваша Величносте, – пояснив їй один з придворних, який був одного разу на цій далекій фермі. – Це жахлива, мерзотна, чорношкіра й поганенька, яка прибирає гній і годує помиями свиней.
— Це байдуже, — сказала королева. — Мабуть, мого сина, коли він повертався з полювання, почастували пирогом, який вона спекла. Ну, та коли від цього йому може стати легше, я велю, щоб Осляча Шкура (якщо вже є така) спекла йому пиріг.
Придворні миттю побігли до Ослячої Шкури і передали їй наказ королеви, додавши, щоб вона виконала його якомога краще і швидше.
Дехто казав, що в ту хвилину, коли принц зазирнув у замкову щілину, Осляча Шкура нібито помітила його, а потім, виглядаючи в маленьке віконечко і стежачи за ним, дівчина переконалася, що він молодий, вродливий і стрункий. А дехто додавав до цього ще й те, що вона його не забула і досить часто згадувала, зітхаючи.
Але так чи інакше, а Осляча Шкура дуже зраділа з того, що про неї дізналися.
Вона замкнулася в своїй комірчині, швидко скинула брудну ослячу шкуру, старанно вимила обличчя і руки, гарно зачесала волосся, одягла чисту сукню й заходилася біля пирога. Борошно вона взяла найкраще, найбіліше, а масло і яйця — найсвіжіші.
Замішуючи тісто, — навмисне чи ненавмисне, — вона зронила з пальця обручку, яка впала в тісто та там і залишилась. А як тільки пиріг спікся, принцеса знову натягла на себе бридку шкуру, вийшла з кімнати, подала пиріг придворному і спитала його про здоров’я принца.
Але придворний подумав, що нічого йому з нею базікати, а тим більше вести з собою в палац, і мерщій побіг з пирогом до принца.
Той вихопив пиріг з рук придворного і почав їсти його так похапливо, що всі лікарі тільки головами хитали й говорили, що це не провіщає нічого хорошого.
І справді, принц так накинувся на пиріг, що мало не проковтнув каблучку, яка була в ньому запечена. Та він не розгубився, швидко вийняв каблучку з рота і став їсти пиріг уже не так похапливо.
Потім він довго роздивлявся каблучку. Вона була золота, з рідкісним смарагдовим самоцвітом посередині, і така маленька, що могла налізти хіба що тільки на самий тоненький пальчик.
Принц усе цілував каблучку, потім поклав її під подушку і діставав звідти кожної хвилини, коли думав, що на нього ніхто не дивиться.
І знову він почав сумувати й думати-гада-ти, як би йому побачити ту, кому ця каблучка належала. Адже коли він попросить, щоб до палацу привели Ослячу Шкуру, яка спекла йому пиріг, то її нізащо туди не покличуть, а коли розповість, що бачив у замкову щілину, то з нього почнуть глузувати і скажуть, що це йому привиділось.
Від таких думок принц занедужав ще більше, і лікарі не знали, що й подумати.
Нарешті, порадившись, вони сказали королеві, що син її хворіє від кохання.
Королева кинулась до принца разом з королем, який теж був страшенно засмучений.
— Любий мій сину, — вигукнув король розпачливо, — назви нам дівчину, яку ти кохаєш, і ми обіцяємо, що одружимо тебе з нею, навіть якщо вона буде найостаннішою служницею!
Королева, обіймаючи сина, підтвердила обіцянку короля. А принц, зворушений слізьми і добротою своїх батьків, відповів їм:
— Любі батько і мати! Я й сам не знаю, хто та дівчина, яку я так палко покохав. Але я одружуся тільки з тією, якій ця каблучка буде до руки, хоч би хто вона була.
І він вийняв з-під подушки каблучку Ослячої Шкури й показав її королю та королеві.
Король з королевою взяли каблучку, з цікавістю розглядали її, і, подумавши, що така витончена прикраса може підійти на пальчик тільки найчарівнішої дівчини в світі, погодилися з принцом.
Король, обійнявши сина, вийшов з його кімнати і звелів негайно бити в барабани й сурмити в сурми, а по всьому місту розіслати скороходів, щоб вони скликали до палацу всіх дівчат приміряти смарагдову каблучку.
Цілий день скороходи бігали по вулицях, повідомляючи, що дівчина, якій каблучка буде до руки, одружиться з молодим принцом.
Спочатку до палацу з’явилися принцеси, за ними герцогині, маркізи та баронеси, а потім і всі придворні дами, але хоч як вони намагалися зробити свої пальці тоншими, жодна не змогла надіти каблучку.
Довелося запросити городянок. Та хоч які вони були гарненькі, а все-таки їхні пальці були надто товсті й теж не пролізали в каблучку.
Нарешті черга дійшла до служниць королеви, але їх також спіткала невдача. Ніхто з них не міг надіти каблучку на палець.
Тоді принц наказав покликати куховарок, посудниць і свинопасок, але їхні загрубілі від роботи пальці не пролізли в каблучку далі нігтя.
— А чи приводили цю Ослячу Шкуру, яка нещодавно спекла мені пиріг? — спитав принц.
Придворні зареготали й відповіли йому, що Ослячу Шкуру ніхто й не збирався кликати до палацу, бо вона надто брудна й бридка.
— Негайно пошліть по неї, — звелів король, —а то ще скажуть, що ми когось забули!
Тоді придворні, підсміюючись та глузуючи, побігли по Ослячу Шкуру.
Принцеса чула бій барабанів та вигуки скороходів і здогадалась, що вся ця метушня знялася через її каблучку.
Спочатку вона дуже хвилювалася, чи не знайдеться, бува, яка-небудь інша принцеса, котрій її каблучка виявиться до руки, але коли побачила королівських придворних біля дверей своєї комірчини, зрозуміла, що всі побоювання марні, і її страх змінився радістю.
Принцеса швиденько зачесалась і наділа сукню, срібну, як місяць.
Почувши стукіт у двері, дівчина миттю накинула зверху сукні ослячу шкуру й відчинила.
Придворні глузливо вклонились Ослячій Шкурі і сказали, що король кличе її до себе, щоб одружити з нею сина, а потім, регочучи, повели її в палац.
Вражений незвичайним одягом Ослячої Шкури, принц не міг повірити, що це та сама дівчина, яку він бачив такою прекрасною і гарно вбраною крізь щілину у дверях.
Засмучений і зніяковілий, він спитав у неї:
— Це ви живете в кінці темного коридора в тому маленькому будиночку, куди я нещодавно заїжджав з полювання?
— Так, принце, — відповідала дівчина.
— Покажіть мені вашу руку, — сумно сказав принц, зітхаючи.
Як же здивувався король та королева й усі придворні, коли з-під брудної шкури показалася маленька ніжна ручка і коли каблучка прийшлася дівчині саме в пору!
В цю мить принцеса ледь обернулась, і осляча шкура впала з її плечей.
Всі побачили таку красуню, що принц, вражений її вродою, відразу забув про свою хворобу і, не тямлячися з радості, кинувся перед принцесою на коліна,
Король та королева теж стали обіймати її і питати, чи згодна вона одружитися з їхнім сином.
Принцеса зашарілася і не знала, що сказати їм у відповідь. Аж тут стеля розкрилась, і в залу на колісниці з бузкових квітів та гілок, від яких вона й дістала своє ім’я, спустилася чарівниця Бузку й розповіла всім присутнім історію принцеси.
Принц був у захваті від гідності та скромності своєї нареченої, а король з королевою, вислухавши розповідь чарівниці, ще більше покохали принцесу і відразу ж наказали готувати пишний весільний бенкет.
На весілля з’їхалися королі з усього світу. Одні їхали в каретах, другі верхи, а ті, хто був з дальніх країв, — на слонах, тиграх і навіть на орлах. Приїхав на свято і названий батько принцеси, який дуже розкаювався в своїх колишніх замірах.
Весілля тривало три місяці, і його відсвяткували з такою пишністю, що й уявити собі не можна.
Але принц і його молода дружина звертали дуже мало уваги на всю цю розкіш: вони дивились одне одному в очі і тільки одне одного й бачили.
