В Оленчиної матусі народився хлопчик. Радіє Оленка: тепер у мене є братик.
Прокинулася вночі Оленка, бачить — схилилась мама над колискою та й співає колискові.
Заворушилась заздрість в Оленчиній душі. Тепер, думає, мама вже не любитиме мене так, як раніше. Бо треба ж і Петрика любити.
— Мамо, — каже Оленка вранці, — ой, як люблю я вас…
— А чого ти мені це говориш? — непокоїться мати.
— Бо хочу, щоб ви мене любили не менше, ніж Петрика…
Мама полегшено зітхнула й каже:
— Піди, Оленко, Сонця запитай, як воно ділить своє тепло між людьми?
Вийшла Оленка та й питає. А Сонце каже:
— Для кожної людини — все моє тепло. Від першої до останньої іскринки.