Найласкавіші руки. Василь Сухомлинський

Найласкавіші руки. Василь Сухомлинський

Маленька дівчинка приїхала з мамою до великого міста. Пішли вони на базар. Мама тримала доньку за руку. Дівчинка побачила стільки цікавого, що від радощів заплескала в долоні і… — загубилася в натовпі. Загубилася й заплакала.

— Мамо! Де моя мама?

Люди обступили дівчинку, питають:

— Як тебе звати, дівчинко?

— Олею.

— А як маму кличуть? Скажи, ми її зараз же знайдемо.

— Маму кличуть… мамою… мамусею…

Люди всміхалися, заспокоювали дівчинку й знову питали:

— Скажи, які у твоєї мами очі — карі, голубі?

— Очі у неї… найдобріші…

— А коси? Яке волосся у мами — чорне, русяве?

— Волосся… найкрасивіше…

Знову всміхнулися люди. Питають:

— Скажи, які в неї руки?.. Може, якась родимка у неї на руці.

— Руки у неї… найласкавіші…

Пішли люди й оголосили по радіо:

«Загубилася дівчинка. У її мами найдобріші очі, найкрасивіше волосся, найласкавіші в світі руки».

І мама одразу знайшлася.