Старий Клен усю зиму спав. Крізь сон чув завивання хуртовини й тривожний крик чорного ворона. Холодний вітер гойдав його віти, нагинав їх.
Та ось одного сонячного ранку відчув Старий Клен, ніби до нього доторкнулося щось тепле й лагідне. Прокинувся. А то до нього прилинув теплий Весняний Вітер.
— Годі спати,— зашепотів теплий Весняний Вітер. — Прокидайся, Весна наближається.
— Де ж вона — Весна? — запитує Клен.
— Ластівки на крилах несуть,— каже теплий Вітер… — Я прилетів із далекого краю, від теплого моря.
Весна йде полями — заквітчалась квітами. А ластівки на крилах несуть барвисті стрічки.
Клен зітхнув, розправив плечі. Зазеленіли бруньки. Бо йде Весна-Красуня.
За матеріалами: “Календарик-дошколярик”. Вірші, оповідання, казки, скоромовки, загадки. Київ, “Веселка”, 1986, стор. 48.