Віршована казка, за основу якої взято одноіменну естонську казку. Казка про хвалькуватиго прусака. Прусак – комаха ряду тарганоподібних, бурувато-рудого забарвлення, що живе в житлових приміщеннях і пошкоджує харчові продукти, книжки тощо, іноді переносить збудників різних захворювань людини; рудий тарган.
Хвалько. Іван Нехода
Вийшла з хати тьотя Ніла
У сарай,
А дверей не зачинила
Літо ж. Хай.
Курка шмиг у хату,— хитра:
— Ко-ко-ко…—
Зазирнула,— що в макітрі?
Молоко!
З лави, наче ненавмисно,
Напрямки,
Перескочила на мисник.
Там — миски.
Оглядає курка хату…
Ліжко, — іч!
Вмить на ковдру волохату
І —на піч.
Чує — з печі хтось з щілини:
— Ти куди ж?
Тут не сідало пташине…
Ану киш!
— Я зайшла… я хочу всюди
Знати путь,
Подивитися, як люди
Тут живуть.
— Що за люди? Навіжена!Мій це дім!
Люди слугами для мене
В домі цім.
Ти не смійся… Що за смішки?
Киш! А то…—
Розгубилась курка трішки:
— А ти ж хто?
— Я? Кажу ж — не зли даремно,
Не тривож!..—
Курка знов спитала чемно:
— Хто ж ти? Хто ж?
— Я? Ти що… мене—не знати?
Знає всяк:
Я — господар ції хати!
Я — прусак!
— А-а… прусак, комашка, значить,
Чи ти ба!
Не доводилося бачить,—
Не судьба!
— Я — прусак!
Ні менш, ні більше,
Так що знай!
Роздивляйся та пильніше,
З краю в край!
Як зустрінеш другим разом —
Взнала щоб…—
Курка дивиться тимчасом,
Гострить дзьоб…
— Роздивляйся! Знай, як звуся!
Зна весь світ…—
Вистромив з щілини вуса,—
Грізний вид!
— Роздивилась?
Глянь ще вдруге…Ну, який?
Правда ж, я страшний звірюга?
— Ой, страшний!
Правда ж, бик — і той не більший?
Чи не так?
За коня я теж сильніший! Я – прусак!
А який я злий, як злюся! Сам не свій!
Як розправлю грізні вуса…
Ой, страшний!
Всіх вбиваю! Грім неначе
Мій удар…—
Курка як закудкудаче:
— Ко-ко-шмар! —
Зазирнула у щілину:
— Як же ти
Убиваєш? Б’єш у спину?..
— В животи!
Всіх колю! Колю рогами,—
Ого-го!
А дрібних… топчу ногами…
Як кого.
— Де ж береться в тебе сила?
Що їси?
— М’ясо й сало… Зрозуміла?
Знають всі!
— Що ж ти п’єш, що в тебе в тілі
Міць така?
— П’ю вершки! П’ю відра цілі
Молока!
От який я звір-звірище — Знала щоб!
Підступила курка ближче,
Цілить дзьоб.
— Чудо-юдо,— каже курка,—
Не збагну…
А яка ж у тебе шкурка?
Вилізь, ну!
Дуже злий ти і хоробрий,—
Знає всяк.
А чи жирний, а чи добрий
Ти на смак?
Налетіла, мов та куля —
Сторчака,—
Дзьоб його! — та й проковтнула
Прусака.
Проковтнула і сказала:
— Ну й гидке ж…
А хвалилось: «Їм я сало,
М’ясо —теж…»
І на мову дуже грізне,
І на вид,
А на смак— пісне і прісне,
Кузька — й квит.
Дзьоб свій витерла об крила:
— От хвалько!..—
Та й пішла—засокорила:
— Ко-ко-ко…