Хтось легенько вдарив мене по плечу – озираюся:
– Шутка б’є, не я б’ю – за тиждень Великдень!
Верба б’є, не я б’ю – за тиждень Великдень!
Переді мною маленький хлопчик тримає в руках тонку вербицю з пухнастими котиками, притрушеними пилком.
– Хто ти?
– Я весняний Вістунець, прийшов сповістити, щоб увесь хрещений люд готувався до найкращого свята весни, до Великодня.
– А чого мене б’єш?
– Хіба це я? Це свячена вербиця. Сьогодні її день. Сьогодні Вербна неділя. Навесні, як тільки пригріє сонечко, верба першою прокидається. Її пухнасті котики будять усіх до роботи: «Вставай,вставай! Надійшов Білий тиждень! – гукають вони. – Час веснувати! Час орати і сіяти!»
То ж і ти не зволікай, бо:
Верба б’є, не я б’ю –
за тиждень Великдень!
І хлопчик Вістунець знову легенько вдарив мене свяченою вербичкою.
* Шутка – так на Буковині і в Галичині називають вербові котики.
* Білий, або чистий, тиждень – останній тиждень перед Великоднем.
***
Свячену лозу дуже шанують і закладають у хаті за ікони.
Батьки «били» своїх дітей вербовими гілочками, щоб вони були слухняними, чемними й здоровими.
Як уперше навесні виганяють худобу на пасовисько, то обов’язково б’ють її свяченою вербою, «щоб нечисть не чіплялася до тварин».