Ця казка познайомить вас із дивовижними пригодами Сніговика, який йшов до Діда Мороза, щоб передати прохання діток.
Лагідна і повчальна казка талановитого письменника Володимира Сутєєва – Ялинка.
Ялинка. Володимир Сутєєв
Подивилися сьогодні вранці діти на календар, а там залишився останній аркуш.
Завтра Новий рік! Завтра ялинка! Іграшки будуть готові, а от ялинки немає. Вирішили діти написати Дідові Морозу листа, щоб він прислав ялинку з дрімучого лісу — найпухнастішу, найгарнішу.
Написали діти ось такого листа і мерщій побігли у двір — Сніговика ліпити.
Трудилися всі дружно: хто згрібав сніг, хто катав кулі…
На голову Сніговику старе відро наділи, очі з вуглинок зробили, а замість носа встромили морквину.
Гарний вийшов Сніговик-поштовик! Дали йому діти свій лист і сказали:
— Сніговик, Сніговик,
Сніговик-поштовик,
В темний ліс ти підеш
І листа віднесеш.
Дід Мороз за хвилинку
Знайде в лісі ялинку:
Прекрасну, пухнасту,
Ялинку гіллясту.
Ти ялинку візьмеш
І до нас принесеш!
Настав вечір, діти пішли додому, а Сніговик і каже:
— Оце задали мені задачу! Куди мені йти тепер?
— Візьми мене з собою! — раптом сказав щеня Бобік. — Я допоможу тобі дорогу шукати.
— Вірно, удвох веселіше! — зрадів Сніговик. — Будеш мене з листом охороняти, запам’ятовувати дорогу.
Довго йшли Сніговик і Бобік і нарешті прийшли до величезного, дрімучого лісу…
Вибіг назустріч їм Заєць.
— Де тут Дід Мороз живе? — запитав його Сніговик.
А Зайцю нема коли й відповісти: за ним Лисиця женеться.
А Бобік: «Гав, гав» — і теж за Зайцем навздогін.
Засмутився Сніговик:
— Мабуть, доведеться мені самому йти далі.
Тут як раз піднялася заметіль; завив, закружляв сніговий буран…
Затремтів Сніговик і… розсипався. Залишилися на снігу тільки відро, лист і морква.
Прибігла назад Лисиця, розлючена:
— Де отой, що завадив мені наздогнати Зайця?
Дивиться: нікого немає, тільки лист на снігу лежить. Схопила лист і втекла.
Повернувся Бобік:
— Де Сніговик?
Немає Сніговика.
В цей час Лисицю Вовк наздогнав.
— Що ти несеш, кума? — Вовк загарчав. — Давай ділитися!
— Не хочу ділитися, самій згодиться, — сказала Лисиця й побігла.
Вовк — за нею.
А допитлива Сорока за ними полетіла.
Плаче Бобік, а зайці кажуть йому:
— Так тобі і треба: не ганяй нас, не лякай нас!
— Не буду лякати, не буду ганяти, — сказав Бобік, а сам ще голосніше заплакав.
— Не плач, ми тобі допоможемо, — сказали зайці.
— А ми зайцям допоможемо, — сказали білки.
Стали зайці Сніговика ліпити, а білки їм допомагати: лапками поплескують, хвостиками обтрушують.
На голову йому знову відро наділи, очі з вуглинок зробили, а замість носа встромили морквину.
— Дякую, — сказав Сніговик, — що ви мене знову зліпили. А тепер допоможіть мені Діда Мороза знайти.
Повели його до Ведмедя. Ведмідь у барлозі спав — ледве його розбудили.
Розповів йому Сніговик про те, як послали його діти з листом до Діда Мороза.
— Лист? — заревів Ведмідь. — Де він?
Подивилися — а листа й немає!
— Без листа вам Дід Мороз ялинку не дасть, — сказав Ведмідь. — Краще йдіть назад додому, а я з лісу проводжу.
Раптом, не зна звідки, прилетіла Сорока, тріщить:
— Ось лист! Ось лист!
І Сорока розповіла, як знайшла лист.
А було все ось як:
Пішли всі з листом до Діда Мороза.
Сніговик поспішає, хвилюється: то з гірки скотиться, то в яму провалиться, то за пень зачепиться.
Добре, що Ведмідь його виручав, а то б знову розсипався Сніговик.
Нарешті прийшли до Діда Мороза.
Прочитав Дід Мороз листа і сказав:
— Що ж так пізно? Не встигнеш ти, Сніговику, принести дітям ялинку до Нового року.
Тут всі за Сніговика почали заступатися, розповіли, що з ним сталося.
Дід Мороз дав йому свої сани, і помчав Сніговик з ялинкою до дітей.
А Ведмідь додому пішов спати до самої весни.
А вранці Сніговик стояв на старому місці, тільки у нього в руках замість листа була ялинка.