Як я бабу годувала. Володимир Ладижець

Під вікном стоїть бабуся.
Не жива,
А снігова.
Я бабусі
Не боюся,
Хоч вона, як та сова:
Із картоплі круглі очі,
Аж до вух широкий рот.
Мабуть, їсти баба хоче,—
Віднесу їй бутерброд.
— Набирайтесь, бабцю, сили,
Їжте хліб і ковбасу.
Я ще й каші наварила,
Повний горщик принесу! —

А горобчики з ялинки
Зацвірінькали ураз:
— Щиро дякуєм, Килинко,
Дуже добра ти до нас! —

Встигла лиш обід покласти —
З’їли миттю все дотла.
Не злякала їх, горластих,
Навіть бабина мітла!