Після вранішньої хвижі
Морозець в обличчя дише,
Лижі лісом аж летять!
І листки дубка-нестрими
Мишенятами рудими
По заметах шарудять.
Лиш один лісничий знає,
Чом я сніжний вир збиваю,
Між густе гілля біжу…
Для заблуканого лося,
Щоб ситніш йому жилося,
Віхтик сіна прив’яжу.