Був теплий весняний день. Вибігла мурашка з мурашника та й побігла своєю стежкою. Біжить вона до високої тополі. Прибігла, полізла по стовбуру. На тополиних листочках – маленькі солодкі крапельки.
Вилізла мурашка на листочок, взяла солодку крапельку в лапки, посадила собі на спину. Вже зібралась вертатися додому, аж чує: загримів грім. Падають великі краплини теплого весняного дощу. Злякалася мурашка. «Це ж дощ змиє солодку краплинку. Що я понесу своїм діткам?» Заховалася мурашка під кору. Сидить і прислухається. А дощ шумить, шумить.
Нарешті дощ перестав. Виглянула мурашка й побачила: світить сонце. Вилізла вона зі схованки, злізла з дерева. Знайшла свою стежечку, повернулась додому. А там мурашенята вже ждуть. Дала вона їм тополиного соку. Розділила на всіх діточок, ще й самій залишилось.