Як тільки березневе сонце залоскотало потемнілий сніг, з даху біля ринви несміливо виглянула велика прозора крапля води. Вона поніжилася у весняній теплині і, набравшись хоробрості, відірвалась від щілини і з радісним вигуком “кап” упала під хатою.
Сонце лоскотало сніг…
І за першою краплею полетіли інші. Тільки й чути було: кап-кап-кап.
Спочатку оті прозорі краплі просвердлили в снігу глибоку криничку, яка висвічувала небесною синню.
А сонце лоскотало сніг…
А з даху: кап-кап-кап, кап-кап-кап…
І криничка переповнилася кришталевою водою. Найхоробріші краплини почали штурмувати неприступні снігові стіни кринички. Надибавши слабке місце, вони кинулися туди гуртом і пробили вузенький рівчачок.
А сонце лоскотало сніг..
А з даху: кап-кап-кап, кап-кап-кап, кап-кап-кап…
І з того рівчачка задзюрчав прозорий холодний ручайок. Він повільно пробирався поміж замерзлими грудками і шматками льоду.
А сонце лоскотало сніг…
А ручайок струменів усе. далі й далі, набираючи швидкості, шукаючи незвіданого шляху до великої води.
Ручай грав усіма барвами сонця, жебонів пісню весняну лазуровому небу.
Так починалося велике оновлення на землі.