Як пригріло сонечко
У ясну годину,
Зелений Гарбузик
Виріс біля тину.
Повним та кругленьким
Став він карапузиком.
Одна була вада,
Що ріс боягузиком.
Мимо жабка скаче —
Він від страху плаче.
Закружляє бджілка,
Похитнеться гілка —
Гарбузик боїться,
Не зна, куди дітись.
А коли на сонечку
Ще погрівся трішки,
Виросли у нього
Рученята й ніжки.
Він зірвався з гудини
Й став ходити пішки.
Був же він важкенький,
Черевце кругленьке,
А ніжки тонюні,
До того ж манюні,
Що бігать не міг,
Часто падав з ніг.
Знайшов наш Гарбузик
Лозяну корзину
Та й задумав з неї
Зробити машину.
Не гаючи часу,
Взявся за роботу.
Приробив колеса
З блискучого дроту.
Вставив у корзину
Залізну пружину, —
Бо де ж для мотора
Взяв би він бензину?
Приробив дві фари
З гудзиків скляних, —
Бо як же поїдеш
Уночі без них?
Пружину завів,
У машину сів
Та й поїхав попід тином,
Мимо лопухів.
Машина іде,
Весело гуде,
А Гарбузик-боягузик
Боїться всього.
Все, що він побачить,
Лякає його.
Летіла ворона
Та як каркне: — Кряк! —
Такий на Гарбузика
Напав переляк,
Що він із розгону
Вскочив у рівчак.
А там було мулько,
Стояла вода.
Машина загрузла…
Отака біда!
Там же недалечко
Було озеречко.
Над тим озеречком
Сірий зайчик біг.
Він машину витягти
З ями допоміг.
Ще й приніс водиці
В луб’яній цебриці
І помив машину —
Колеса й корзину —
Та й сказав Гарбузику-
Боягузику:
— Заводь та рушай.
Бувай-прощавай!
Гарбузик подякував.
Пружину завів.
Ніжки витер травкою.
У корзину сів
Та й поїхав далі,
Та й поторохтів.
Їде він та труситься,
Та все оглядається,
На всі боки крутиться,
Аж перекидається.
Раптом він аж побілів,
Аж закляк від страху,
Бо побачив у траві
Че-ре-па-ху.
Котяться в Гарбузика
Сльози, як горох.
Зняв з педальок ноги.
Злетів із дороги
Та об стовп — торох!
Хряснула пружина,
Тріснула корзина.
Трапилась аварія,
Та ще ж і яка!
— Караул, рятуйте! —
Гарбузик гука.
Тут прибіг їжак,
Скинув свій піджак.
Взяв у лапку молоток.
Сюди — цок!
Туди — цок!
Всі колеса справив,
На місця поставив.
Приладнав пружину.
Залатав корзину.
— Їдь, — говорить, — далі.
Тисни на педалі!
Та не будь лякливим,
Не будь полохливим.
Той в шофери не годиться,
Хто всього боїться.
Сів Гарбузик у корзину,
Натис на педалі,
Крутонув кермо сердито
Та й поїхав далі.
Переїхав поле.
Проминув лісок.
Вилетів прожогом
На старий місток.
Бачить — свинки бігають:
— Хрюк-хрюк-хрюк! —
Знов кермо Гарбузик
Випустив із рук
Та з усього ходу
Й полетів у воду,
Тільки — бульк!
По ріці корзина,
Як човен, пливе,
А Гарбузик вже не плаче,
А просто реве:
— Ой рятуйте! Пропаду!
Знов потрапив у біду! —
Там, понад рікою,
Поміж осокою
Журавель ходив,
Він за хвостик Гарбузика
Дзьобом ухопив,
Витяг із водиці,
Поклав на траві
Та й питає:
— Чи є в тебе
Щось у голові? —
А Гарбузик-боягузик
На ніжки встає.
— В голові у мене, — каже, —
Насіннячко є!
…А машина потонула,
Десь на дні качається.
І тому на цьому місці
Казочка кінчається.
Той, хто перекаже
Всю казочку нашу,
Їстиме солодку
Гарбузову кашу.
Звісно, не з Гарбузика-
Боягузика,
А з іншого гарбуза —
Здоровенного,
Жовтобокого такого,
Не зеленого.
Джерело: Глазовий Павло. Про гарбузика-боягузика / П. Глазовий ; худож. А. Василенко // Веселі казки / П. Глазовий. – Київ, 1990. – С. 38-45.